для старых юзеров
помнить
uk [ru]
Для повноцінної роботи сайту вам необхідно увімкнути у вашому браузері підтримку JavaScript. В іншому випадку багато функцій сайту будуть недоступні

Один за всіх і всі за одного


Один за всіх і всі за одного
Історія людства зберігає в своїй пам’яті багато імен правителів та особистостей, що були керманичами своїх народів в мирні часи. Зважаючи на те, що історія людства то майже суцільна історія воєн і конфліктів, зі списку видатних особистостей найбільш яскраво виділяються ті вожді і лідери, які достойно пронесли своє ім’я та вибороли для своїх народів перемоги у найскладніші часи випробувань.
 
Незважаючи на те, що мирний протестний рух, який почався з ЄвроМайдану, тільки 2 доби тому перейшов у форму відкритого силового протистояння, необхідно чітко усвідомлювати, що «холодна громадянська війна» між народом і владою продовжується в Україні вже майже 4-й рік.
 
Так склалися електоральні уподобання, що опозиційний рух опирається відразу на три політичних сили, «Батьківщину», «УДАР» та «Свободу», до того ж рейтингові показники і їхні, і їх лідерів, як потенційних кандидатів в президенти, відрізняються незначними відсотками. Крім того, як показали події останнього місяця, ситуація з «трійцею» вже не може не враховувати велику частину опозиційного електорату, яка сприймає їх зазіхання на лідерство та кандидатство в президенти доволі критично. Про шанси Ю. Тимошенко очолити Майдан говорити навіть не варто, про її шанси стати єдиним кандидатом на виборах наразі можна говорити тільки гіпотетично, тому ми залишимо їх без розгляду. Але на прийняття рішення про визначення єдиного кандидата з числа «четвірки» (враховуючи П. Порошенка) вона безумовно впливає.
 
І тут ми підходимо до ключового питання підміни понять, в якому, як у трьох соснах, чомусь до цих пір блукає переважна більшість не тільки простих прихильників опозиції, а і опозиціонерів - депутатів ВРУ, громадських активістів та навіть політологів. Необхідно чітко відмежувати політичне керівництво протестного руху, різнобарвну «реєстрову опозицію» ВРУ і керманичів непарламентських партій та рухів, з числа яких народ може обрати свого узгодженого кандидата в президенти, від командира опору періоду війни, тобто умовно кажучи - начальника генерального штабу армії спротиву. І це не просто комендант Майдану. Це тактик і стратег вуличних акцій, командуючий, в розпорядженні якого є варіанти ведення розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, аж до засобів впливу і ведення таємних переговорів з командирами підрозділів ЗС і МВС про капітуляцію і відповідні гарантії, як наслідок таких дій. Більше того, розвиток подій навколо Майдану довів, що подібні функції повинні бути винесені за межі численної Ради «Майдану» для концентрації в руках колективного компактного органу- оперативного Штабу на чолі з лідером опору.
 
Глибока хибність і «трійці», і рядових учасників Майдану в тому, що вони прямолінійно асоціювали таку особу відразу з майбутнім узгодженим кандидатом в президенти. Хоча необхідно було всього-навсього чітко розмежувати ці поняття та добитися найжорсткішої субординації і розподілу функцій, що просто життєво необхідно під час ведення війни.
Наслідком цієї помилки і став той ступор, в якому застрягла і «трійця», і Тимошенко, і численні «моральні авторитети», і громадські активісти, що в різнобій то вимагали «лідера», то апелювали такій позиції, кожен по-своєму розуміючи під цим терміном людину з абсолютно різним функціоналом та цілями. Як і завжди це буває в критичні моменти, лідерство відійшло від нібито розумних, перспективних і рейтингових, але боягузливих і нерішучих, до просто сміливих і дієвих- до безіменних ще вчора хлопців з АвтоМайдану і Правого сектору. В години миру перемагають мудрістю і розсудливістю, в хвилини війни- рішучістю і сміливістю.
 
Історія давно довела, що лише найвеличніші генії, як Наполеон, здатні поєднувати гармонійно і талант полководця, і дар державотворця. В більшості ж випадків ці іпостасі повинні бути розділені. Не треба було бути ясновидцем, щоб розуміти- Яценюк не володіє якостями, необхідними для мітингової та протестної боротьби. Тягнибок, незважаючи на свій імідж полум’яного бійця, після 19 січня вже таким не сприймається тому, що втратив свій шанс підтвердити лідерські якості революціонера на «передовій». Кличко, що єдиний з «трійці» вийшов з буремних подій на Грушевського, більш-менш не втративши обличчя, хоч і володіє волею до перемоги та хоробрістю, але навряд чи розуміється на веденні переговорів з «силовиками» та не володіє відповідними контактами для проведення закулісних операцій. Єдиним достойним кандидатом, безумовно зі своїм шлейфом помилок та антирейтингу всередині протестного руху, але володіючим не просто більшістю необхідних якостей, але і досвідом масштабних вуличних акцій, особистою харизмою трибуна та, головне, бажанням поставити владу «на межу» вибору, був Ю. Луценко і група його однодумців. «Трійця», що сліпо проігнорувала пропозиції людини, яка жодним чином не могла створити їм конкуренцію на президентських виборах, щодо розширення акцій непокори та спротиву, виключно мирних, але гострих, отримала натомість вогняний бунт на Грушевського. У полум’ї палаючих «беркутівських» автобусів на думку багатьох виборців згорають рештки кандидатських рейтингів Тягнибока, Яценюка, помилковість консультаційної діяльності Юлії Володимирівни, яка зациклилась на виборі кандидатів у президенти, не розуміючи, що «трійця» помилково намагалася монополізувати всі аспекти керівництва Майданом, навіть ті, в яких вони були повними профанами.
 
Черчілль, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, дуже нав’язливо втручався в роботу Адміралтейства та керівництва Збройних сил, але все ж йому вистачало мудрості поступатися в прийнятті рішень штатному воєнначальнику, генералу Монтґомері. Диктатор Сталін, що звик до тотального контролю та втручався своїми рішеннями в найменші питання державного управління залишав варіанти воєнного планування операцій на керівників Генштабу Червоної армії - Жукова, Конєва, Рокоссовського, Тимошенко.
 
І якраз безмежний та непрофесійний вплив Гітлера на управління діями талановитих німецьких генералів Другої світової, які дійсно воювали вмінням, а не чисельністю, і став однією з причин поразки Рейха. Хіба не з таких же причин постали поразки Української Народної Республіки 1918-1920 років через те, що політичні керівники молодої держави (письменник В. Вінніченко, історик М. Грушевський, семінарист і публіцист С. Петлюра) занадто захоплювалися впливом на розбудову та діяльність Збройних сил УНР на противагу роботі кадрового військового Є. Коновальця?
 
Звісно, переможець, що завоював лаври в часи війни дуже часто не зупинявся на цьому і продовжував свій кар’єрний злет вже в мирний час (де Голль, Ейзенхауер, Тіто). Але до 19.01 в широких масах опозиційно налаштованих громадян вже склалося стійке враження, що «трійця», прикриваючись Майданом занадто рано почала ділити шкуру ще не вбитого межигірського овоча.
 
Наразі, як це не прикро визнавати, зважаючи на зменшення варіантів вибору, але нам доведеться гуртуватися навколо дуже далеко не ідеального Кличка. На безриб’ї і боксер стане кандидатом. Можливо, його щире бажання змінити країну переважить відсутність досвіду. Колись це стало в нагоді Рейгану, Валенсі, Гавелу.
 
Чи є альтернатива для тієї частини протестного руху, особливо найбільше радикальної її частини, яка вже не повернеться до виборчого лона парламентської опозиції? На погляд автора є. Імовірність розвитку такого шляху буде стрімко зростати якраз в тому випадку, коли опозиція за підтримки Європи і США рішучо не доб’ється відставки уряду, покарання керівництва МВС та «Беркуту» і проведення позачергових президентських виборів. Це шлях створення ідеологічних рухів без яскраво виражених лідерів. Це шлях, яким у ісламському світі давно пішли «Брати-мусульмани» і «Аль-Каїда».
 
Автор відразу обмежує можливі інсинуації щодо цілей та методів діяльності вищезазначених організацій, часто негуманних та відверто злочинних, і закликає розглянути лише механізми їх організаційної роботи. Інтернет-ресурси, починаючи з «Вікі», легко нададуть всім охочим інформацію про історію створення таких організацій. Головною особливістю їх функціонування є мережевий статус територіально відокремлених підрозділів та філій без визначального впливу лідерів-особистостей, але на основі чіткої ідеологічної програми, яка реалізувалася в політичній площині одразу в різних країнах та регіонах. Є велика імовірність того, що продовження протистояння в Україні може народити нові «праві сектори», таких собі націонал-патріотичних «Братів-християн» та інші рухи, які прийдуть на зміну традиційний народно-демократичним партіям, що виявилися на тлі буремних подій Майдану лише пустими вивісками. Теоретично, такою силою задумувалася «Свобода», але наразі вона нічим не вирізнилася серед звичайних гравців на маркетинговому політичному ринку України.
 
Історію людства творять ідеї та особистості.
Вплив ідей набагато більш фундаментальний, обумовлений об’єктивними факторами, спричиняє кардинальні суспільно-політичні зміни не тільки в окремих країнах, а навіть глобально по всьому світу. Але людська пам’ять набагато частіше  карбує на своїх сторінках переважно носіїв ідей, або лідерів, особистостей, які
своїми вчинками, життям втілили ідеї в життя, зрушили старі архаїчні системи, поставивши на їхніх уламках оновлені еволюційним або революційним шляхом.
 
Шанси на успіх, які політики роками добиваються в словесних парламентських дуелях та передвиборчих турах, революційні реалії надають концентровано-протягом лічених днів, годин і навіть хвилин. Майдан не завершується, після кожної хвилі натиску влади і репресій він відроджується і постає з новою силою. Майдан кожного дня очікує на своїх нових героїв. І вони обов’язково з’являться. Місце тих, хто не виправдав надій, не пустуватиме довго. Суспільство потужно і швидко зростає. Щиро хотілося б, щоб ми відходили від практики вибору «найменшого зла», а отримали лідерів, які зможуть випередити в своєму рості суспільство. І «трійця», і Тимошенко повинні зрозуміти, індульгенції минулого народ не розглядає. Майдан зараз пише нову історію України. Той, хто хоче потрапити на її сторінки героями, повинні поставити на це все своє життя.
 
©ЦЗ
 
П.с. Щодо поточної ситуації про перемовини Майдану з владою. На думку автора будь-які претензії на лідерство не допускають ігнорування такого важливого елементу боротьби з противником, як переговори. Адже переговори це не тільки банальне укладання якихось домовленостей, чи проголошення вже і без того відомого набора ультиматумів. В нашому випадку, це здатність правотою своїх доводів, що опираються на Право, Конституцію і Волю народа, завести опонента в глухий кут його несправедливості і злочинної діяльності, поставити перед ним такі виклики, на які він буде змушений відповідати, не маючи змоги відкинути їх на очах міжнародної спільноти.
 
Ми не засліплені ілюзіями, коли ведемо розмову про перемовини з межигірськими недодиктатором, з людиною, що усмішкою зустрічає звістку про вбивство вчорашнього політичного партнера, яка з такою ж бузувірською емоцією зустрічає жертв вкрай сумнівного «теракту» в Дніпропетровську і з таким ж словами, прикриваючись вдаваною стурбованістю, розпитує про бійню на Грушевського.
 
Небажання, або нездатність вести переговори, доносити ще і ще раз свої вимоги, навіть за умов спроб маніпуляції цим процесом з боку противника свідчить  або про страх, або про невпевненість, або про відсутність відповідних навичок, які для політика вищого ґатунку просто життєво необхідні. Не варто говорити про те, що відмова ВО «Свобода» від переговорів з владою може свідчити про їх сепаратний характер, але чим тоді зумовлене подібне рішення? До роздумів про правильні ультимативні гасла просто додайте досвід, якому вчили нас класики.
 
В геніальному фільмі «Хрещений батько», який зняв Ф.Ф. Коппола на основі талановитого роману М. П’юзо, є дуже повчальний епізод. Незадовго до своєї смерті Дон Віто Корлеоне, «сім’я» якого веде довгу затяжну війну з іншими кримінальними кланами, дає останню в своєму житті пораду сину Майклу, наступнику на троні, і повідомляє, що зрадником родини є той, хто принесе від ворогів пропозицію переговорів. До чого тут дзвінок Януковича на особистий номер А. Яценюка ввечері 19 січня?
 
П.п.с. Решту додумайте самі.
© Singelschucher [21.01.2014] | Просмотров: 9650

2 3 4 5
 Рейтинг: 45.6/64

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Facebook-login



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook