Сьогодні.
Стоїмо ліворуч від Консерваторії.
Слухаємо.
Матюкаємося.
Знов загальні фрази:
- Ми знаємо!
- Ми повинні!
- Вони  повинні!
- У нас є план!
Комсомольці, бля!
 
     Дослухали головного комсомольця - Турчинова.  Хлопці, знаючи, пішли пити чай, а ми, по-стариковськи погрітися.
 
     Мій дружбан питає мене, чи не буде це провокацією, якщо ми два-обидва старі перехилимо чарку. Я кажу, що не будемо дратувати юродивих від Майдану, а підемо дратувати ближче до АПУ, провокуючи вевешників.
 
      Стоїмо удвох у сквері біля театру Франка, поглядаючи на Яковченка із таксою і, віддаючи йому поклони. Він має фляжку конь*яку і розповідає мені про речі, про які я розумію, можливо, лише відсотків  на 10. А про їхні наслідки на 50.
 
       Це переворот у науці і свідомості. Все у світі минає, крім відкриттів, музики та поєзій.
       Телефонує Ласків. Питає, де "Франка" (обіцяю, собі, що візьму їй квитки).
.....
Їду додому. Ссяти....
Телефонує син:
- Тато, движняк від стадіону "Динамо". Не ходи. Я сам.