Давайте пригадаємо ..
 
Спочатку було запрошення (від українських політиків - УП) на Віче.
Потім, між запрошенням і Віче відбулося знакове побиття льовочкіних студентів .. І на Віче прийшло 1 000 000 киян і гостей.
 
На Віче, на великому душевному підйомі УП (здається Тягнибок) проголосило рішення: встановлювати намети і залишатися тут на ніч.
 
Народ був налаштованим дуже рішуче.  Частина народу посунула на Банкову, де біля входу в АП стояли ряди Беркута.
 
Контакт між протестувальниками і Беркутом здавався неминучим - ненависть і рішучість переповнювала натовп. Беркут уособлював чорну силу, що пригнічувала українців чималий час.
 
І от перші ряди, куди посунули найбільші вітчайдухи (пару десятків) перемішані з професійними провокаторами, почали атакувати, як потім з'ясувалося, не самий Беркут, а вояк ВВ ..
 
Чомусь натовп не сунув на захисників АП .. Спостерігав .. Точніше - вболівав за нападників ..
 
Тут з'являються УП (Порошенко, Кличко, Гриценко, Тягнибок ..) і завертають натовп на Майдан, пояснюючи, що то тітушки провокують їх на зіткнення. А зіткнення припускати не можна. Натовп відходить і Беркут починає знищувати тих, хто там необачно затримався.
 
**************
 
Тепер, коли ті емоції вщухли, спробуємо на холодний розум з'ясувати для себе (вже в котрий раз!), чи можна було 1 грудня покінчити з режимом донбасів насильницьким шляхом?
 
Уявімо собі, що в атаку пішли не два десятки, а дві тисячі сміливців. Ці дві тисячі притискають тисячу Беркута до дверей АП. Нехай навіть двері тримаються весь час закритими, так що атакуючі мають можливість на протязі годин калічити космонавтів .. І ось опівночі останній нелюдь-беркутівець лежить на бруківці (наших поранених вже давно віттягнули до шпиталю).
 
Наші хлопці захопили кийки і смикають за двері. Двері зачинені. Нічого, за годину-дві і цей бастіон падає.
 
Перші сміливці вже сповнені відчуттям переможців переступають поріг і ... потрапляють під вогонь кулеметів. Звичайно, що натовп кидається назад, рятуючись від куль .. Багато людей падають, їх товчуть ногами ..
 
Фантастика? В 2004-му, наша Юля, перед тим, як кидати народ на омонівців, що охороняли вхід до АП, зайшла в будівлю АП і побачила там загін відморозків, чи то кримських, чи то російських .. В будь-якому випадку, таких, що будуть стріляти .. І Юля відмовилась від свого наміру. І зупинила людей. Так то Президентом був всього лише Кучма ..
 
Тепер уявіть себе лідером Майдану і спитайте себе: якщо я знаю, що є ризик значних жертв, то чи поведу я людей на захоплення АП?
 
І що робити далі за таким сценарієм?
 
Адже вже почато революцію, тобто те, до чого можна приліпити формулювання найстрашніших статей  УПК. Тобто, назад шляху немає, треба швидко готувати збройні загони до захисту і нападу. Майдан, оскільки він вже не є мирним протестом, а є об'єктом жорстоких переслідувань, роспорошується і зникає .. Лідери переходять на нелегальне становище, а влада оголошує НС.
 
В країні розпочинається партизанська війна.
 
****************
 
Тепер у мене є запитання: чи розуміють нетерплячі звинуватівці наших лідерів, що кожний етап боротьби має визріти, що до кожного етапу слід підготуватися і лідерам, і суспільству?
 
Для чого має визріти і чому слід підготуватися?
 
Тому що для успіху має бути масовість. Боротьба до перемоги є важким випробуванням. Тому учасники боротьби мають переконатися, що у них іншого шляху немає.
 
Переконання приходить з часом .. В часі відбуваються події.  Кожна подія залишає відбиток в свідомості. З часом з таких відбитків вимальвується картина маслом, і коли народ роздивиться ту картину, то ніяка влада вже не встоїть.
 
**************
 
То ж головне питання полягає в тому: чи вже мирний спротив себе вичерпав і життя не залишає іншого вибору, окрім революції, чи ще влада не остаточно переконала народ, що окрім революції іншого шляху немає?
 
Дехто вважає, що танців досить, пора щось робити .. Ну, щось робити завжди корисно. Але слід мати на увазі, що те "щось" має бути поки що достатньо законним, щоб не підставляти під удар наших майбутніх бійців.
 
Отже, лозунг залишається тим самим: терпіння і віра в перемогу.
 
І ще є одна важлива обставина. Ресурс для вирішального наступу завжди є обмеженим. Отже, відповідальні політики не мають права на невчасне використання цього ресурсу.