Ante scriptum: 2 Général…
Я не є прихильником психоаналізу. Всі люди брешуть, як заповідав нам House MD, а психоаналітики (й правники) брешуть утричі від людей (а політики – ще на цілий математичний порядок більше). До того ж я жодного разу не стикався в реалі з каліброваними психами. Щоправда, і з так званими «нормальними» людьми – також. Отака моя життєва філософія спонукала багатьох надміру акцентуйованих особистостей вважати мене «протипсіхом». Але мені то байдуже, адже я не вірю ані в психоаналіз, ані в психів, ані в протипсіхів – незалежно від того, за щось вони або проти чогось.
Менше з тим це зовсім не означає, що психоаналітичні інструменти зовсім не варті того, аби їх застосовувати в реальному житті. Дядька (або ж дідька) Фройда просто не зовсім адекватно зрозуміли й переклали на простецьку мову (як, до речі, й Христа, Маркса та інших пророків, окрім хіба що Магомета, котрий навряд чи втелепав те, що ним було надиктовано у вигляді «Курану»). Іноді ж воно просто проситься, аби його застосувати.
Якось на якомусь прадавньому вже шустик-шоу, коли Юлія Тимошенко ще мала змогу спілкуватись із нинішнім «гарантом» не як з «порожнім місцем», між цими двома відбулася перепалка, що тоді більшістю сприймалася як кулеметний словесний розстріл неповороткого Януковича стилючо-блискучою Тимошенко.
«Вона» сказала щось таке:
– Хочу порадити вам не збуджуватись так виборами. Є таке явище, як сублімація – не знаю, чи ви знаєте таке слово…
На що «він» відповів дуже знайомим ступором, супроводжуваним мерехтливим блуканням очиць (неначебто вже тоді силкувався пригадати, як же це буде українською сказати «йолка»), а потім відповів:
– Ви досить красива жінка, приваблива, і я знаю, що таке сублімація, я хочу, щоб ви цю сублімацію зараз вловили!
Я впевнений, що Юлія Тимошенко сидить не за те, що сидить, а саме за цю її «сублімацію», якою вона намагалася доконечно розтерти свого опонента в «сучий потрох», і сидить саме завдяки сублімації, яку Янукович примусив її таки «вловити». Адже судоправний (не правосудний) фарс і був нічим іншим, як сублімованою формою розправи, реальність якої у фантасмагоричних уявах майбутнього «гаранта» була значно суворішою: убивство через четвертування під час повільного підсмажування й поливання сірчаною кислотою та усілякими іншим мордуваннями. Якби не ця, блять, Європа з її сублімаціями, то він би давно вже показав усім «гоп твою мать»!
Отже, Янукович начебто (завдяки тій самій клятій Європі) продемонстрував схильність до того, щоб «бути примушеним до сублімації». Майдан же, у свою чергу – це найвищий вияв сублімації (ті, хто пише, що Майдан увесь засраний і засцяний, не доросли навіть до самої банальної фази сублімації за Фройдом, а також Дельозом і Гваттарі, тобто до банальної анальної фази, на якій людина намагається позбавитися від усвідомлення наявності в собі купи лайна піднесенням на рівень міркувань про власну гідність на відміну від гівності). То що ж заважає налагодити діалог між мегаколективним суб’єктом сублімації й тим, кого нібито можна примусити до сублімації, що сприяла б корекції його поведінки у більш-менш прийнятні для сприйняття суспільною думкою ( у тому разі й міжнародною) форми?
Відповідь така:
Природа. Натура, блять, в натурє!
Справа в тому, що в структурі особистості дядько-дідько Фройд виокремлював три рівні, з яких найвищим вважав Super-Ego, або ж для простоти культуру. Янукович і його гоп-компанія діє як корпоративний суперегоїст, але дарма шукати в цих діях бодай якихось ознак культури. Клод Леві-Строс запропонував формулу культури: культура – це те, що не є натура (або ж «друга натура»). Через повну відсутність культури в Super-Ego Януковича домінує його неусувна натура – жлоба, гопника, зсученого зека, і єдиною формою «діалогу», зрозумілою йому, є демонстративно-боягузливе насильство – під покривом темряви, із-за рогу в закутку. Саме те бандитсько-гебістське за стилем насильство, що його влада почала активно застосовувати до активістів Майдану, найяскравішим прикладом якого став мстиво-підлотний напад на Тетяну Чорновіл.
Можна не сумніватися, що цей санкціоновано-спецслужбово-підпільний тероризм буде практикуватися й надалі й в усе збільшуваних масштабах. Утім, усі ці граблі ми вже проходили. Питання в іншому: як на це реагувати.
Карл Мангейм у своїй книжці «Ідеологія та утопія», де він розробляє поняття сублімації на соціокультурному рівні, писав:
«Важко вирішити, чи призвела сублімація, заміна прямого насилля й гноблення дискутуванням, дійсно до фундаментального покращання людського життя. Щоправда, фізичне пригнічення на перший погляд начебто важче витримувати, одначе воля до духовного знищення, що в багатьох випадках замінила його, можливо, є ще більш нестерпною».
Ми давно вже балансуємо на межі духовного (само)знищення. Але не слід забувати, що за наших (людсько-істотних і суттєво-людських) обставин дух мало чого вартий без тіла (нам Микола Чубинський написав про душу й тіло, що ми положим за нашу свободу). Мерзотники, для яких поняття духа асоціюється виключно з фізіологічними випаровуваннями з різних дірок їхніх відгодованих як на заріз тілес, здатні реагувати лише на тіла, що вони їх перетворюють на криваве місиво. У цьому контексті здається, що наразі не на часі сублімувати й утішатися тим, що наш дух є незламним і все переможе. Бо коли тіла випатрають, не буде в чому дітися духу. Вони здатні сприймати тільки силу, а не «мирні протести». То чи не час цю силу застосувати нєпадєцкі? Якщо вона, звичайно, є…
