Без надриву. Без ненависті. Без порад і планів.
Емоції, люди, обличчя, дух only.
 
Це була ніч після квазісилової спроби розігнати Майдан. Коли стає трохи страшніше, ніж звичайно, але впертість і незрозуміло звідки народжене почуття обов’язку все одно виганяє на вулицю. «Тиха украинская ночь»- писав іноземний класик. Ви зараз будете сміятися, але незважаючи на шалений звук музики, погодинні заявки Майдану на безальтернативну перемогу в «Битві хорів» з нєтлєнкой національного Гімну і перманентний шум натовпу, саме настрій сьогоднішнього Майдану автору видавався тихим і спокійним. Незважаючи на те, що на 01:00 Майдан вміщав не менше 50 тисяч людей.
 
Вони тихо, мирно і до блиску відчистили весь асфальт проїжджої частини і тротуарів Майдану Незалежності, кілометрової ділянки Хрещатика і частини Інститутської від снігу і сміття. Виключно щоб насрати в душу Олександру Попову. Адже вправний гауляйтер виділив би на це з бюджету тимчасово окупованої столиці багато мільярдів не своїх дєнєг. Комунальна вантажівка, що застрягла навпроти КМДА з пробитими колесами, як підбитий ворожий танк, легко засвідчить, наскільки витонченими в своїх звірствах по відношенню до партії влади можуть бути проплачені Держдепом США фошисти-мітингувальники. Тисячі мішків зі снігом пішли на найбільшу в сучасному мистецтві арт-хаусну інсталяцію «Барикади революції», які в деяких місцях сягнули висоти в 4-4,5 м. Джефф Кунс після цього просто буде вимушений «зав’язати» з творчістю.
 
Хтось до цих пір вірить в те, що Кетрін Ештон, Вікторія Нуланд та зграя інших європеоїдів виходять на Майдан що пригостити солдатиків з ВВ пєчєньками чи висловити підтримку? Зовсім ні. Що вони бачили у своєму житті, ці рафіновані «ботани» в політиці!? Якщо Нуланд ще могла десь курнути в студентському кампусі маріхуани під звуки «нірванівської» «Смелз лайк тінспіріт», то герцогиня Ештон мабуть бачила справжні барикади лише у документальних фільмах про Париж-1968-го. Та вони просто кайфують від нашого Майдану, розквітаючи в душі вже призабутим підлітковим екстремізмом та максималізмом, і їх відверто бісить тупість межигірського проффесора, який ні про протестний європейський рух середини-кінця 1960-их, ні тим більше про «Нірвану»,  навіть нічого і не чув. До появи політиків різного ґатунку Майдан вже давно звик, тому тихо і непомітно проковтнув цю подію, що сталася напередодні.
 
Майдан не святкував ейфорією перемогу, відстоявши свою територію після невпевненої атаки «Беркуту». Скоріше, він тихо підживлювався енергією нових людей і ідей, які з’являлися там щогодини. Ось зі сторони Європейської площі помітили Романа Шрайка, який розклеював на стовпах і тролейбусних зупинках кращі фотожаби революційного «Дурдому». І нехай він зараз не спростовує для Адміністрації януковича, що він в той час мирно матюкав гаранта в інтернетах за стаканом віскі на іншому березі Дніпра. Ми ж то знаємо…Якщо навіть не розклеював, то точно хотів! Речові ж бо докази висять по всьому Хрещатику.
 
Як це не дивно, але «тиха українська ніч» не пробуджувала народ переховувати сало. Воно продовжувало беззвучно і смачно розливатися тисячами склянок чаю, кави, запашного борщу і мільйонами безкоштовних бутербродних порцій, яких разом з кількістю виконаних «Ще не вмерла України…», просто необхідно заявляти до Книги рекордів Гіннеса. Крім Гіннеса треба негайно нанести на світову карту жирною точкою нову Мекку адреналінового туризму- Maydan. Запитайте у групи британців, які з шаленими від захвату очима тихенько «їхали дахом», перебуваючи на «передовій», де екзальтована студентська молодь приміряла будівельні та скейтбордерські каски перед можливою атакою зовсім не імовірного противника. Як впливали на незрілу свідомість англосаксів металеві армійські шоломи ветеранів Збройних Сил і «афганців» годі і уявляти.
 
Тихо тупцювали на широкому хрещатицькому тротуарі волиняни, що панаєхалі на своїх німецьких бусиках, бо похєріли три-чотири контрабандних рейси до Польщі̍ з цигарками та бензином туди, і з молоком та сиром назад, в обмін на пробудження національної свідомості, обтяженої гідністю і вірою в щасливе майбутнє, в якому немає місця ні «Пакращенню», ні його адептам. А тим часом франківські вуйки тихо і розважливо обговорювали негативний тренд надходження іноземних інвестицій в Україну на фоні загальноєвропейського дефіциту джерел фінансування економік з нестабільними рейтингами і вплив цих факторів на ціну яблук Коломийського міського ринку.
 
Тихо, камерно і якось особливо по-домашньому звучало фортепіано, що виставили неподалік столичної мерії, в руках тендітної дівчинки, яка напевне здасть у своєму житті ще багато іспитів в середовищі викладачів чи шанувальників класичної музики, але саме цей концерт запам’ятає на все життя.
 
Тихо і якось занадто по-зрадницькому буденно працював логістичний центр Майдану- вантажівки підвозили дрова для вогнищ, волонтери тоннами тягнули воду, хліб і «докторську», групи медиків-добровольців в уніформі очима вишукували пацієнтів, яких збиралися заколисати в своїх міцних і турботливих гіппократових обіймах, але хворі вперто не хотіли визнавати себе такими. Не бажали витрачати здоров’я на лікарів і берегли його для важливіших справ. На п’яту годину ранку таких було не менше 25-30 тисяч.
 
В красивому та величному Санкт-Петербурзі сезон «білих ночей» збирає мільйони туристів. Романтична атмосфера нічних прогулянок вздовж Нєвского проспекта, по набережним Мойки, споглядання нічної церемонії розводу Дворцового мосту і все це під тьмяним світлом Сонця, що ледве-ледве ховається за горизонт- враження з розряду приємних і незабутніх.
 
Київ вже вдруге за останнє десятиліття всупереч природі відкриває свої «кольорові» сезони в кінці осені- на початку зими. Яскравими фарбами полум’яного і дієвого помаранчевого у 2004-у, і більш природнього, виваженого і спокійного жовто-блакитного в 2013-у. Фарбами і кольорами, які відлякують всю нечисть, вдягнену в чорну уніформу, або з чорною душею. Чим більше на Майдані цього світла, тим якомога далі тримається звідси «беркутівська чернь» і її злі генії-госпідари. Сезони «жовто-блакитних» ночей продовжуються.
 
Ще не зрозуміло до кінця, яким буде фінал акції. Той, хто хоч раз побував в СПб на «білих ночах», мріє хоча б ще раз туди повернутися. Той, хто хоча б раз пережив «жовто-блакитну ніч», теж неодмінно захоче її ще раз повторити. І не вірте песимістам, які ніколи не бачили таких ночей, але лякають вас тим, що це «останній шанс», «ми вже більше не зберемося» і, взагалі, «від нас нічого не залежить». Такі провісники абсолютно праві. Праві тільки в одному, що вони дійсно проживуть своє життя, в якому саме від них не буде нічого залежати. Той, хто випив свою «жовто-блакитну» ніч в коктейлі з піснями Вакарчука, вже інфікований свободою. Захворюванням, яке не виліковується.
 
©ЦЗ
12.12.2013 11:00