Знаєте, що відбулось у Вільнюсі? Нам сказали не проявляти толерантності до євро-геїв, а просто потерпіти власних підарасів. Тепер дивуються – чого не терплять? Чому геїв з Євросодому готові – тьху, слово огидне! – толерувати, а своїх підарів терпіти не хочуть? А как жа наша «вілікая духовнасть»?!
 
«Вілікая духовнасть» тхне засиканими деревами Маріїнського парку. Вона коштує чотириста гривень за «падєржать флах». ЇЇ служителі виганяють тебе з церков за те, що ти неправильно хрестишся або маєш сорочку з короткими рукавами. Та духовність висить у їх храмах у вигляді прейскуранта на треби. Та духовність падає від яйця і втікає від писанки. Вона товче лобом у ікону і молиться на «йолку». Та духовнасть дуже туго може висловити свої думки без артикля «бля». Та духовнасть стріляє кабанів і носить святити на Пасху «кулічі і двє бутилкі водкі». Та духовнасть має свій мір. І він дуже важко відпускає когось у інший світ.
 
У той світ, де рак не вирок. У той світ, де якщо хочеш жити – умій працювати, а не «вєртєтса». Туди, де за церковними мурами можна рятуватися від оскаженілої зграї державних убивць, голоду, холоду і спраги, а в церкві можна спати, сидіти, молитися, їсти і ЖИТИ. У той світ, де аборти поза законом – у чотирьох країнах Євросоюзу аборти заборонено!  
 
Вілікая духовнасть має заслужених і народних артистів. Вона має героїв труда і вайни, передовиків якихось змагань, дійсних членів, членів-кореспондентів, професорів неіснуючих академій і нагород за існуючі злочини.
 
А Україна має Талант. Вона талановита у всьому, що робить. Вона не хоче більше героїв і Сашко Положинський, не є її героєм. Він – Людина. Це звання, яке не треба завойовувати – його Господь дає нам всім при народженні. Знаєте, що найважче? Не втратити це звання. У Сашка вийшло.
 
Вийшло і у тих, хто поруч з ним там, де несамовитий егрегор нації вибухнув тим, чого від нього ніхто не чекав – Любов’ю. Зниділий мокрий асфальт Хрещатика в поєднанні з ослизлим гранітом Майдану породили несамовиту енергію Любові. Подивіться на тих, хто там стоїть. Подивіться на тих, хто туди приходить. Подивіться на тих, хто там ЖИВЕ. Вони – Люди. У них немає звань. У них є ВЗАЄМОПОВАГА. Вони співають, як не співають на жодному талант-шоу, бо «Гудаки» - Голос цієї країни. Хіба що, може, той хлопчина з гітарою, біля входу в метро, крутіший?
 

 
Вони куховарять, як не куховарить жоден мастер-шеф, бо Аділь вже три дні варить плов для Країни і немає смачнішої страви! Хіба що, може, печиво, яке роздають дівчатка біля Київської міськради?  
 

 
О, мій прекрасний парадоксальний народе! Ти вмієш на камені сіяти свято, ти вмієш організувати побут тисяч людей, військову дисципліну і зразковий порядок у всьому – від харчування до лікування, від охорони до прибирання. Ти не крадеш і не нищиш і ти з нічого твориш Історію. Чому ж ти роками не можеш зробити дорогу?! Чому ти не можеш лікувати так добре, як на Майдані? Працювати так добре, як на Майдані? Захищати так добре, як на Майдані?
 
Які риторичні у мене виходять питання. Бо відповідь у тих мільйонах очей, які стежать за Майданом, у вправних руках Аділя, який непоспіхом ріже овочі до плову і щиро дивується дурному запитанню: Чому ви приїхали сюди, Аділю? - Как почему?!  Для народа помочь…
 
Відповідь у шаленій експресії Сашка Положинського, у справжньому подвигу тих міліціонерів, які рятували людей, виводячи з-під кийків пернатих мєнтяр в ніч з п’ятниці на суботу, у дикій енергії Руслани, яка вела своїх Дітей рятуватись до Храму.
 
Ви бачите у Сашкові страх? Ви не відчуваєте в тих міліціянтах відповідальності? Ви чуєте фальш в Руслані?!
 
Вони прекрасні, ті, хто там, на Майдані. Вони перестали бути слугами невірними, слугами лукавими, слугами лінивими, тими, хто закопує свій талант. Кожен з них повністю використовують найдорожчий дар Творця – своє життя – на благо іншого. Свою волю, свої вміння, свої знання, свій ТАЛАНТ. Іншому – тому, хто поруч. Тому, хто любить тебе, так, як і ти любиш його.
 
Бо вони – ВІЛЬНІ.
Бо там співають - «Гудаки», бо там – Аділь варить плов.
Бо там Україна. У неї є талант.
А тепер буде – ВОЛЯ!!!