пароль
помнить
uk [ru]

За яким планом піде майдан?


За яким планом піде майдан?
Повертаюсь вночі додому на метро. Збоку навпроти сидять двоє на вигляд дворових шкетів. Зовнішній вигляд, поведінка свідчать про те, що вони виросли у дворах, а до культурного рівня їм, як до Америки. Шкети гаряче сперечаються між собою, жестикулють, їхні обличчя стурбовані, суворі. Відбувається щось надто важливе. Для них!
 
Підсаджуюсь поближче. Прислухаюсь.
- Этот зэк слишком много себе позволяет… Я сделаю всё, чтобы Украина избавилась от этой заразы…
Далі хлопець дістає пачку листівок з надписом "Януковича у відставку" і розклєює по всьому вагону. Густо розклеює! Міцно сціпивши зуби.
 
Ще місяць тому такі хлопаки могли говорити про все, що завгодно. Про розваги, про бабло, про дівчат. Сьогодні вони інші. Майдан їх змінив… У них з'явилася надія, мета, віра у зміни і головне – власний рішучий план дій. Переді мною постали юні-дорослі громадяни. Достойні поваги.
 
Чому ж майдан стає рятівним для суспільства і небезпечним для цієї влади?
Перше. Він несе вірус свободи і надії на зміни. Він поширюється зі швидкістю епідемії і охоплює все суспільство, яке змушене думати про своє майбутнє і рішуче діяти.
Друге. Він скидає з людини рожеві окуляри, приводить до тями. Він прокидає у тобі свідомого, відповідального громадянина.
Третє. Майдан поширює кола довіри. Його атмосфера спонукає до радості співтворення і альтруїзму. Майдан – територія єднання.
 
Ці думки запалюють, дають наснагу і водночас наводять на застереження. Адже сьогодні на превеликий жаль, замість одного досі існують два майдани:
- #громайдан (громадянський майдан)
- #євромайдан (політичний майдан)
Два майдани – два центри опору і одне слабке місце – сегрегація. Розділ на тих, хто має право планувати (політики) і тих, хто мусить виконувати плани (громадяни). Чи не ідеальна ситуація для влади – розділяй і володарюй?
 
Дивнує така річ. Ворог один, мета ніби одна, єдина надія, а бачення розвитку подій і плани у всіх – різні. Наскрізь прогнила система диктує необхідність кардинальних змін, як у суспільстві, так і в політиці та економіці. Словом, у всій суспільній інфраструктурі. Натомість ми чуємо з трибун план А - відставка уряду, план Б – перевибори президента. Напевно ще є плани В і Г, впритул до "Я" – акумулювання влади і ресурсів задля… Навіть не хочеться думати, задля чого. Бо суспільна мета системних змін на цьому етапі вже кимось нав'язливо підміняється меркантильною метою – отримати владу, задовільнити свої амбіції. Чи не тому кожен, хто захоплює сцену на майдані, поспішає назвати себе "організаторами"?
 
Самі ж майданівці іронізують, порівнюючи ситуацію змагання майданів з кінофільмом "Свадьба в Малиновке".
 

 
Жарти жартами, але повернемося до серйозної теми – найближного майбутньго.
 
Отже, станом на сьогодні, 5 грудня 2013 року єдиного громадсько-політичного штабу досі не утворено. Об'єднана опозиція ще не оголосила тактичного плану розв'язання кризи і стратерічного – розвитку країни. Головний меседж опозиції – "Сьогоднішню кризу в країні неможливо вирішити парламентськими методами". Тобто, владу прямо попередили – рубіж перейдено, все вирішуватиме вулиця, а наслідки непередбачувані…
 
А що ж говорить "вулиця" від себе? Громадські діячі, експерти, які асоціюють себе з громадським майданом – #громайдан – відповідають власним баченням та стратегією. Чи вони почуті політиками та журналістами?
 
1. Що відбувається і чому?
Те, що відбувається — це пошук народом способу змін соціально-економічної ситуації. Соціально-економічна ситуація розглядається більшістю громадян різних соціальних верств як незадовільна. Економічна ситуація погіршується: економіка на грані дефолту, затримка зарплат, прихована інфляція (підвищення цін), суттєве зниження кількості нових проектів у бізнесі, згортання підприємницької діяльності. Корінь проблем – корупція, застаріла і незбалансована структура економіки, незадовільні умови для малого і середнього бізнесу. Окрім того, майже зруйнована система суспільної справедливості, більшість населення гостро відчуває особисту незахищеність, відсутність перспектив розвитку, приниження з боку влади.
Ці причини у поєднанні з приводом, пов’язаним з підписанням договору про асоціацію з ЄС, врешті призвели до зібрання безпрецедентної кількості людей, що налаштовані на дії та очікують відповіді на питання «що робити?». Це сталося неочікувано для влади, для опозиції та для самих громадян. Але, незважаючи на розгубленість, влада не збирається іти на поступки. Виникла патова ситуація, при якій опозиція отримала власні козирі, а влада ще не знає, який курс дій обрати. Жодна з політичних сил не взяла на себе відповідальність і не запропонувала суспільству план системних змін в країні. Приводом для посилення протистояння виявився розгін мирної демонстрації студентів на Майдані.
 
2. Кому це вигідно? Гравці активні і пасивні
В ситуації, яка склалася, проявилися очевидні групи інтересів, як зовнішніх щодо України, так і внутрішніх. Зовнішні групи проявляють більш довгострокові плани й амбіції. Внутрішні українські гравці проявляються як ситуативні, що наразі здатні лише реагувати на виклики. Спостерігаються побічні ефекти від недосконалої стратегії усіх внутрішніх гравців. Очевидні переваги від ситуації отримують майже всі зовнішні суб’єкти, включно з Росією, ЄС та США. Внутрішні гравці, такі, як опозиційні лідери та протестні групи у владному середовищі, отримали суттєві важелі, але, не заявивши довгострокової стратегії, не можуть використати на власну користь велику потенціальну енергію, яка зараз утворилась і трансформується у некеровану. Велика кількість центрів впливу на ситуацію не дозволяє жодному з центрів закріпитися у своїх стратегічних прагненнях. В той же час, неможливість домовитися не дозволяє жодному з центрів побудувати збалансований договірний шлях виходу із ситуації.
Активні гравці — Росія, олігархічні групи, громадські і політичні радикали.
Пасивні гравці — США, ЄС, діюча влада, опозиція, суспільство.
Найбільшу вигоду із ситуації, що склалася, отримують активні гравці, які таким чином реалізують свої сценарії.
 
3. Що може статися? Можливі сценарії
Перший сценарій («владний сімейний»). Влада стає активним суб’єктом за допомогою дрібних поступок: покарання чи звільнення тих, кого оголосять винними; декларації продовження євроінтеграції; домовленості з опозицією. Таким чином влада може домогтися припинення протестів. Це фактично означає відновлення суспільно-політичної ситуації, що була перед початком протистояння, лише з певними поступками.
Другий сценарій («владний розкол»). Поява концентрованого центру впливу серед представників діючої влади, спонсорованих провладними олігархами. Зміна уряду та Президента, збереження євроінтеграційних прагнень, домовленість з опозицією, перерозподіл фінансових потоків.
Третій сценарій («олігархічний»). Шляхом переговорів відбувається відновлення олігархічного консенсусу щодо рівного доступу до можливостей експлуатації ресурсів країни. Цей сценарій передбачає збереження чинної влади.
Четвертий сценарій («російський»). Керований хаос, відмова від євроінтеграції, силові дії, подальша дискредитація діючого президента в очах світової спільноти і водночас дискредитація опозиції, підрив економіки України. Посилення російського лобі у владних структурах. Приєднання України до Митного союзу і посилення впливу російської влади та російських олігархів. Формування маріонеткового уряду.
П’ятий сценарій («радикальний»). Сценарій за межами правового поля. Радикально налаштовані громадяни, у першу чергу радикальна молодь, посилюють протистояння, примножуючи кількість сутичок та їхню інтенсивність. Загострення політичної ситуації дає їм можливість збільшити свій вплив на суспільство. Країна занурюється у хаос.
Шостий сценарій («опозиційно-силовий»). Продовження масових народних протестів під керівництвом опозиції. Повна зміна влади, перерозподіл власності, переслідування прихильників діючої влади, «полювання на відьом». Відсутність структурних реформ призводить до продовження невдоволення громадян. Маятник черговий раз гойдається в інший бік.
Сьомий сценарій («громадський»). Безкровні кардинальні зміни. Опозиційні політичні сили підтримують вимоги громадян щодо вирішення соціально-економічних проблем шляхом зміни влади і запровадження структурних реформ. Олігархи, що спонсорують опозиційні політичні сили, здобувають амністію капіталу. Президент, Парламент і Уряд складають повноваження, призначаються позачергові вибори.
 
4. Який варіант розвитку подій є найкращим?
На нашу думку, найкращим для України є сьомий сценарій, в рамках якого буде реалізовано наступне:
- Прийняття Верховною Радою закону про виведення країни з кризи шляхом формування Тимчасового перехідного Уряду
- Внесення змін до Конституції шляхом суспільного формування Конституційної Асамблеї
- Проведення прозорих і демократичних виборів на базі нової Конституції
- Першочергове реформування судової та правоохоронної системи для встановлення суспільної справедливості; обмеження повноважень прокуратури
- Формування нової економічної стратегії та нового Податкового кодексу Уаїни
- Переобрання Верховної Ради за мажоритарним принципом, де кандидати висуваються як від партій, так і шляхом самовисування
 
5. Що потрібно зробити, щоб цей сценарій був реалізований
- Зберегти протестну енергію майданів по всій Україні
- Згуртувати громадськість навколо цього сценарію
- Забезпечити підтримку опозиційних партій і великого бізнесу
- Залучити регіональні громади
- Заручитися підтримкою міжнародних організацій
- Прийняти пакет законів, необхідних для якнайшвидшого виходу із ситуації, що склалася
- Впровадити процедуру формування Тимчасового Уряду
- Сформувати виборну Конституційну Асамблею
- Внести відповідні зміни до Конституції
- Провести прозорі вибори до нових органів влади
© Vitaly Manko [05.12.2013] | Просмотров: 6531

2 3 4 5
 Рейтинг: 45.4/13

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Войти или зарегистрироваться



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Забыл пароль :: Регистрация
пароль
помнить