Отакої!
Виявляється, я жив, як у темряві! Я й не здогадувався, що про мене, денно й нощно, думає та переживає мій, хоч і не біологічний, але справжнісінький батько!
Подумає-помізкує, а тоді я-ак вийде, я-ак скаже: "Дєті мої!".- ну точнісінько, як пан перед кріпаками, чи, навіть, як Кутузов перед солдатами. "Слуга царю, атєц солдатам". (А цар хто? Пуцькін?).
Та нє, беріть вище! Послухати його, то він у нас- щось середнє між Мойсеєм та Самим. Прямо Альфа й Омега із затиреною шапкою за пазухою. "Я думаю, ночей не сплю, а потім: р-раз!- і виведу усіх, як Мойсей, із тієї сраки, в яку плавно перейшло наше покращення. І слово Господнє, тобто моє, покаже народові шлях"...
Круто! Ми оце покращувалися невпинно, скаженими темпами, і "нє нада скігліті". Потім виявилося, що усе набагато гірше, бо юлькавароффка накрала більше, ніж думали. Та все ж таки, до покращення ми йшли. Хай не бігли, але йшли. А тут і почалося найцікавіше. Скігліті почав отой старікашка, що скігліті й не давав. Да як тут не поскігліш, як клята Юлька мало того, що кризу утнула, так ще й відьмує, мабуть, бо усе йде шкереберть. А шо ж вони хотіли: зек- през, маркшейдер- прем’єр-економіст-самоук, синок із друзями Климом та Арбузіком, тільки пи... пробачте, приватизовувати вміють.
Нє, наш атєц самозваний, він правий, хоч і неоригінальний: держава- це він. Тому й покращення повинно починатися з його та його сім’ї. Так воно й було: вертольоти, дебаркадер, дачі, дачі, охорона, охорона, охорона...
А Юлька усе відьмує... Гундяєва просив, щоб хоч водою святою її облив- не погоджується даром, забагато хоче. А тут покращення загальмувалося... То воно якось, хоч і у тестовому, так би мовити, режимі, серед своїх працювало, а зараз вже й на сім’ю не вистачає. А апетити ж ростуть! Дітки підростають. Та й чим більше є, тим більше хочеться...
А я оце собі думаю: може він, атєц наш, справді хоче нас, акі Мойсей, сорок років водити: до Європи, тоді до Тайожного союзу, тоді знову до Європи... Коротше, усі бігають: ліворуч, праворуч, знову ліворуч... А Він сидить посередині на золотому унітазі, та милостиво приймає дари від смердів.
Усе воно добре, да тільки, мабуть, прийдеться йти до Путіна, просити грошенят на покращен... та про що я?! Щоб вижити! Бо накра... пробачте, напокращували вже так, що усім нам, разом з економікою, буде повний, як там у Європі кажуть, піс дейз! А Путін так просто, звичайно не дасть, він зразу умови поставить: коли й кому лизати, коли- смоктати. І відніме те, що не встиг Сашенька на чорний день прибрати. А мо, й те, що встиг... Та що поробиш, служіння країні вимагає жертв.
Ось так. Брехливе чмо з інтелектом злодюжки, що страждає на манію величі, намагається викрутитися, та навіть, із дивідендами для себе. "Ми старалися, ми усе виконали. Потім Росія нам відкрила очі, й ми побачили, що нам не вистачає 20 мільярдів... Нє, мало, 160! Он і Кисельов казав у їхніх новинах, а він же експерт. Ми пройшли свою половину шляху, а Європа почала ставити додаткові умови, на які ми піти не могли. Та й уздовж кордону- сам бачив!- залягли підараси, щоб напасти на нас, щойно підпишемо оту Асоціацію". А хтось ще й повірить...
Як на мене, справа вже не в Асоціації з ЄС. Справа в тім, що оте наше "Атєц", мало того, що на своєму унітазові засиділося, воно вже, як казав незабутній Жеглов, вже пару років зайвих на волі ходить. І стаття йому світить, не "Юльчина". Бо ті фінти, що наш "Атєц" вимальовує, тягнуть, як на мене, на державну зраду. І під цю статтю я щиро бажаю піти йому, Мойсеєві нашому, та й його прибічникам, а їх не так вже й мало. Щоб відбувати пожиттєве покарання йому було б не так сумно.
