Не знаю, як там для кого, а на мене нещодавно гепнулося справжнісіньке покращання.
Маю на увазі те, що в народі назвали "Вітіна Штука".
 
Я такий вже старий, що не тільки "пам*ятаю порядних людей" (Ф. Раневська), але й маю книжку радянського Ощадбанку.
 
В останні місяці 1991 року розумні люди намагалися якось матеріалізувати свої гроші у будь-що більш довгострокове, ніж буханець чи пляшка олії. Один мій колега на всі ощадні гроші накупив модних тоді телефонів-слухавок і з півтора року гендлював ними на торжищі Олімпійського стадіону, затуляючись від інших кандидатів і докторів наук, які, також затуляючись від нього і одне від одного, пропонували громадянам популярні механічні тонометри з Пітеру, польську косметику і турецьку мануфактуру.
 
Мені ж не звезло отоваритись – якраз перед Новим роком, нині вже не існуючий харківський НДІ, переказав на ощадну книжку дві з чимось тисячі за виконані розрахунки і креслення.
А через новорічний тиждень вже й зняти ці гроші було зась.
Так я і залишився з тією книжкою.  
 

 
І свого часу, п*ять років тому, отримав по ній так звану «Юліну тисячу», яка на той час дорівнювала 200 доларам.
Аж ось такий собі пан Янукович, попередньо узурпувавши посаду Президента і посадивши Тимошенко, заодно узурпував і цю ідею – безсумнівно, популістську, але з точки зору майбутнього електорату – вельми принадну.
Так, 15 серпня 2012 року Голова правління "Ощадбанку" Сергій Подрєзов в ході брифінгу повідомив, що банк виплатить вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР по другій тисячі гривень в 2013 р. (http://www.rbc.ua/ukr/top/economic/podrezov-v-2013-g-vkladchiki-byvshego-sberbanka-sssr-poluchat-15082012122100).
 
Правду сказати, ця друга тисяча, або «Вітіна Штука», на той час важила вже не 200, а лише 125 доларів, проте народ зрадів, бо, за визначенням, має завжди радіти ініціативам влади.
І пішов народ реєструватися на оту Штуку. І я теж…
 
Як просунутий «пенс» (на жаль, не «фунт», і навіть не «фартинг») записався на реєстрацію через Інтернет. На два місяці вперед.
Прийшов в назначену дату – все нормально. Зареєстрували, дали запрошення прийти через місяць і отримати своє кревне.
Почитав я те запрошення – і дещо смутився духом.
 

 
Бо, чесно кажучи, сподівався отримати не національну картку, а національну валюту.
 
Ну, добре, прийшов ще раз.
 
І отримав. Отаке.
 


 
Саме тут я згадав чудове прислів*я свого колишнього керівника «Талон на калоші - це ще не калоші».
Напевно, що так.
 
Знаючи Азарова і його поплічників, розумію – чекати доведеться довго.
Можливо, коли дочекаюся – якраз тої Штуки на калоші  і вистачить.
 
Чи … ні?