Так шось мені херово... Чи то скотч несвіжий був, чи пиво вже зайве... І зажирати грибним жульєном скотч – то, я вам скажу, є дурна мода. Тільки лапша! Або, на крайняк, ячка.
А тут цей, блін, Харьков таку пургу несе! А я не встиг на розбори з персоналом – все творчі поїздки з лопатою і кувалдою; але й пропустити розборки якось не то... – вихідний все-таки... Добре, що хоч заглянув у правилО – де стікається саме цікаве і вирує справжнє життя без прикрас.
Так от цей (вже, як вияснилося, забанений) Харьков:
Старые участники ДД, пользуясь большим рейтингом и изначально несправедливой системой оценивания (олигократичной, НО никак НЕ демократичной) топят все мои и уверен не только материалы. Так средняя оценка моих имхо 25-28, что изначально обрекает на нахождение в общих, а это тянет за собой значительно меньшую просматриваемость.
Та ясен пень, шо не демократичне! А ти шо хотів? Шоб я оті всі позументи з канделябрами, еполєтами і лапмасами повіддирав і скромно став в строй? Як всі?!.. Та хера там. Я ото через таке пройшов, шоби завом стать – мама рідна!.. Вспомнить страшно, шо тут було... Бо одна-єдина штука баків на всіх замів на місяць – то понти. Ділити нема шо. Мрачний тільки на одну туалєтну бумагу виробництва обухівського фанерного комбінату (для регулярно посилаємих в жопу) тратить не менше сотні баків на місяць. А Шрайку пдв?..
Але якшо чесно, то коли ото починаєш читати з бодуна отакого Еугена Харьковського – бачиш, шо пацан пише – ну, чисто тобі Лєсков. Або ще кручє – Достоєвський. Це який Теодор Михайлович. Такі тонкі нюанси нелюдської натури вигравіровує своїм стилусом на пергаменті при невірному світлі кіптявої донецької коногонки!.. Такі сюжети закручує!.. А розвязка його імхів? – завжди імпульсивна несподіванка в стилі телесеріалу аля-латинос помножене на коварство циганської ізмєни. Е-ге-гей, ромале!.. Тільки степний вітер і тихий шелест фальшиво звучащих гітариних струн в старій кібітці. Так і бачиться мені, як стара циганка тримає в зубах трубку з емблемою Амстердаму і через стиснуті губи наспівує маленькому Жені Харькову: „...нас отриваєт от землі-і-і, душистий запах коноплі-і-і...”
І розумієш, шо цей писучий талант срібла скоро таки добереться до отої синє кури. І ще таки буде наші золоті яйця з під тої кури таскати. І воно нам ото нада? Ага, вже... Мочить! Тут же!
І жаба зелена – тут як тут: де отой Харьков?.. Німа!.. Бо зави, як оті строгі і коварні волхви, не дремлють на бойовом пості! Тільки побачили нову звізду на дд-шному небосхилі – тут же тронулись умом в путь. Тут же!
І ото - чап-чап-чап своїми кирзовими чоботями з підковками з 3-ХГСА – тільки іскри з-під копит! Прийшли. Дивляться – пише Харьков. Скрип від стилуса в ночі – як деревяні колеса отої циганської кібітки. І такий натхненний - чисто тобі євангеліст Лука. І навколо народ кучкується. Всі правовірні, всі з нездоровим неврастенічним блиском в очах, всі катакомбні демократи... Долой, кажуть, а також кажуть ганьба і кампай! І ти починаєш розуміти, шо треба ділитися з отими, з нездоровим блиском в очах, бо буде бунт (а по науковому – революція).
А революція, це коли все моє відбирають і далі ділять порівну. Або - по-братськи. А це, в свою чергу, коли старший брат дає всім меншим пенделя і вони залишаються невимовно задоволені своєю долею і голосно хвалять старшого за справедливе і мудре рішення проблеми розподілу чужого майна.
Так шо, панове зами, поки грозний Харьков ще мовчки робко пряче тєло своє в утьосах бану і звідти намікає іншим пінгвінам мовою глухонімих, що скоро таки гряне буря, що прийде новий месія і дасть всім під сраку, вибачте на грубім слові, то треба не чекати тої бурі. Харе мочить талановитого пацана.
Бо собі дорожче буде.
ПС Правда, йому ще пройдеться пройти через агресивно налаштованих лікарів, а у тих також є шо втрачати – безплатне молоко за вредність, білі спец-халати раз на місяць, спирт в мензурках, шприци одноразові, галоперидол...
Ну, і як тут, дійсно, новенькому вижити?..
