Киев, Август 31 (Новый Регион, Михаил Рябов) – В воскресенье в Киеве в торговом центре «Квадрат» прошла скандальная акция, участникам которой было предложено раздеться до нижнего белья, а взамен получить одежду бесплатно.
NR2.ru: http://www.nr2.ru/kiev/457421.html
 


Якби в офісних приміщеннях на Іллінській, 8, стояли мікрофони, вони, одного вечора, могли б зафіксувати такий діалог.
- І де ти мене поселив? – гуркіт кинутого на підлогу саквояжу. – Чому не в місцевій „нехорошій квартирі”?
- Там ці оригінали роблять ремонт. Вони взагалі вирішили „відремонтувати” тут все до невпізнанного стану – починаючи з узвозу і закінчуючи Володимирською гіркою.
- І чому?..
- Тому що це - блатні жлоби з поганим смаком, яким цей Київ – до копанки.
- Так це Мессір нас сюди?..
- Який ти здогадливий.
- Ясно. То що, кидаємо шмотки і пішли на променад?..    
 
- А нівроку містечко... – мужичок в картатому піджачку по-блатному підсмикнув рукава і підійшов до вітрини з пивними банками. – „Оболонь”, „Чернігівське”, „Сармат”... Що за „Сармат”? Ти против „Сармату” не маєш принципових заперечень?
- Не „против”, а „проти”. Ти вже давно не в Москві. Поважай країну перебування у відрядженні.
- Я і повага – поняття не сумісні, ти ж знаєш. Ти ще скажи, що я мушу за це пиво спочатку заплатити, а потім випити...
З цими словами мужичок в піджачку колупнув жовтуватим нігтем язичок пивної банки; та слабо пшикнула і вичавила з себе трохи піни. Через пару секунд піна зникла, наче це була газировка. Мужичок підозріло заглянув через пенсне у отвір банки, потім скептично хмикнув і вирішив влити в себе трохи рідини. Зробив невеликий ковток. На обличчі появився  кислуватий вираз.
Весь цей час його напарник тримав в руках свою банку і незворушно спостерігав за дегустацією – він чекав результату. Побачивши відповідний вираз обличчя той коротко сказав: „Ясно”, і поставив банку назад.
- От ти й хитрожопий, Бегемот! Знову на мені все випробовуєш.
Бегемот задоволено хмикнув і з муркаючими інтонаціями відповів:
- Доля твоя така, Фагот! Так, а все ж: що будемо робити?
- В сенсі – розважатися? А що тебе цікавить?
- Та останнім часом мало чого. Хіба що - людська натура.
- Для тебе там ще є щось невідоме? – Фагот здивовано блиснув тріснутим скельцем пенсне.
- Та, по суті, ні, але от межі того відомого... Хоч би ось та ж жадібність...
- Жадібність – моє улюблене! – з ентузіазмом підтримав Фагот.
- Угу... Щодо меж: я багато експериментував з людьми в цьому напрямку – жадібність, і дійшов висновку, що ця людська риса – безмежна, як космос. Або людина є нежадібна в принципі, або ж, в протилежному випадку, питання межі жадібності окреслене розмірами спокуси даного моменту.
- Ти хочеш сказати...
- Так, питання лише в тім, що ти можеш запропонувати і чи впевнена людина, що це залишиться таємницею.
- Таємницею?
- Звісно. Це є чи не головний фактор. Основна маса дуже хоче відповідати високим соціальним стандартам. І навіть накравши, награбувавши або ж навіть закатувавши достатньо, щоби бути проклятими до сьомого коліна, вони не зупиняються, поки не відмиють свій імідж від пролитої крові.
- Відмити імідж?.. Від крові?.. Сюр...
- Для них – ні. Розумію, що дісно звучить дещо сюрреалістично, адже ти або вбивав, або – ні. Але в їхній соціальній структурі гроші надто багато значать. Для основної маси – практично все.
- Все ж дивно, що за цей час людство так і не виробило для себе парадигму життя, варту самого життя. Все так і граються, як малі діти – брюликі, шмотки, машинки... Аж поки не зазирнуть одним оком туди...
- Одним оком?
- Я маю на увазі „Смерть Івана Ілліча”.
- А-а... Ну, брюликі – це ще не самі страшні забави. От коли починають гратися у війни...
- Війни? Так у війни ж граються не заради самих війн; в кінцевій фазі знову ж таки – брюликі, шмотки...
- Що цікаво: ті, хто посилає людей на війну заради брюликів, не змушені потім відмивати всій імідж від крові, як от ці...
- Дійсно, кумедно. І роблять це вони, до речі, не таємно...
- Ти про що? А, про таємність...
- Все ж, напевне, ось це є цікавим: на яку відверту дурню здатна жадібна людина?
- В якій площині ти розглядаєш ту дурню?
- Ну, нехай це буде категорія „людська гідність”.
- Власна, сподіваюсь?
- Звісно, звісно.
- А пам’ятаєш московське вар`єте?
- Отой стриптиз за шмотки? То були бідні люди – совдепівський швейпром...
- Стоп, не згоден. Будь-яке поняття бідності завжди є відносним, і вимірювати його треба за майновою шкалою локального соціуму. Москвичі були бідні відносно кого? Нема сенсу порівнювати їх з парижанами, оскільки перші і другі жили в паралельних вимірах, які не перетиналися. Вони могли порівнювати себе тільки з совдепівською провінцією. То як, вони були бідні відносно провінції.
- Ну, ти береш!.. Все рівно вони жили  тяжко. Не так давно громадянська закінчилася...
- Стоп. Подивись на цих людей навколо. Вони бідні?
Фагот оглянув натовп в торгівельному центрі.
- Гм... Не скажеш.
- Угу. У всякому випадку – точно не на секон-хенді одягаються. А тепер питання: скільки серед них демонстративно розміняють власну гідність на безкоштовну шмотку? Я маю на увазі звичайну шмотку, якісну, але без всіляких брюликів, стразів і іншої надмірної лабуди? Просту шмотку.
- Ну... Ти хочеш...
- Не будемо гадати. Ти кажеш, що в московському вар`єте були бідні, а я кажу – вбогі. І саме власна вбогість опускає планку гідності, а не кількість бабла.
- Тоді давай зробимо експеримент – тут і зараз, як у вар`єте. Ну, що, я даю об`яву?..
- О`кей! Ти кажеш – бідні, а я кажу – вбогі!..