Якось так несподівано всі (ну, майже всі) в Україні стали прибічниками підписання угоди про асоціацію з ЄС. Лише одне питання викликає опір - антидискримінаційний закон, в якому йдеться про порушення прав секс-меншин при прийомі на роботу.
 
Ви знаєте – в мене цей закон теж викликає опір, бо вийде так, що нормальна гетеросексуальна особа  внаслідок прийняття такого закону буде мати менше шансів при прийомі на роботу, ніж гомосексуальна. Так що дискримінація залишиться, але спрямована вже буде в інший бік. (Оно, навіть Word слово «гетеросексуальна» підкреслює червоним, а слово «гомосексуальна» приймає без застережень. Чим не дискримінація?). Але я, зрештою, не про це.
 
Я спробував уявити собі альтернативну Україну, де б при владі була нинішня опозиція, а партія влади навпаки перебувала в опозиції. Чи була б така узгодженість щодо асоціації з ЄС у влади та опозиції. От я чомусь сильно сумніваюся.
 
У всіх непорозуміннях і конфронтації з Росією регіонали б звинувачували владу, яку звично б називали помаранчевою, а Чечетов, з піною біля рота, доводив би, що якби вони були при владі, то Україна б мала і дешевий газ, і цілком прийнятні домовленості з Митним союзом, і ніякої б торгівельної війни проти нашої держави Російська федерація б не розпочинала.
 
Не вірите? Згадайте хоча б, як протестували регіонали проти співпраці з НАТО, коли були в опозиції. І що? А нічого. Прийшовши до влади, вони без усякого зайвого шуму цю саму співпрацю продовжили. Куди й поділися протестні настрої.
 
Тому, як не парадоксально, але підписання угоди з ЄС стає можливим саме тому, що регіонали зараз при владі. І не тому, що вони так прагнуть цієї асоціації. Зовсім ні. Тут спрацьовує той самий принцип, завдяки якому в 1991-му році комуністична більшість у верховній раді УРСР проголосувала за вихід України зі складу Радянського союзу.
 

Тоді ГКЧП зіграв роль каталізатора, а зараз цю саму роль виконує економічний та політичний шантаж Росії. Тут Путін таки перестарався. Він так палко прагнув перешкодити євроінтеграції України, що перелякав своїм натиском навіть своїх потенційних союзників. Зарано, так би мовити, відкрив карти і стало ясно, що русскій мір прагне одного – проковтнути Україну цілком, разом з олігархами, владою та опозицією.
 

Що там буде з тим ЄС (міркує собі партія влади) ще не ясно, а на північ рухатися вже страшно. Все як в тій казці – «Направо підеш, коня втратиш, наліво – зжеруть разом з конем». Коня, звичайно ж, шкода, але своя шкура ближче до тіла.