Дикий спосіб життя можна визначити із спостережень за дикою живою природою.
Ну, ми ж а вже ж надивилися за життя на той дикий ще світ, тому здатні вербалізувати свої образні уявлення і створити хоча б такий контекстік: в дикому світі популяції перебувають у конкурентній боротьбі за своє виживання чи/та домінацію; ця боротьба сприяє природному відбору найбільш життєздатних організмів всередині популяцій. Звертаю увагу – в дикій природі ударною силою популяції є саме окремі генетично повноцінні організми; натомість організми, що з’явилися на світ з дефектами, для популяції становлять загрозу. Такі екземпляри піддаються обструкції і виштовхуються з гнізда. Фіналом епохи дикості була історія 3-го дойчландс райху. Дуже і дуже ..
Тепер візьмемося за цивілізацію. Звичайно, що цивілізація не взялася з космосу. Вона народилася тут, на Землі, буквально поряд з нами. Отже, маємо визнати, що цивілізація виростає з дикості, причому почала вона цю ходу не вчора, а зразу ж .. Можна сказати – з того едемського яблука ..
Прагнення знати, отримувати задоволення, перебувати в комфорті, .. взагалі – прагнення підпорядковувати обставини замість пристосовуватися до них було тією підсвідомою супермотивацією, що зваблювала людину (і популяцію) залишити світ дикої природи з його боротьбою за виживання і природним відбором на рівні організмів. І перейти в штучний світ цивілізації, де організми стають юнітами системи комфорту людських спільнот.
Отже, система цивілізації не покладається на довершеність окремих організмів .. Тим більше, що із збільшенням цивілізаційності народжуваність зменшується аж до загрозливої межі. Система цивілізації кожну народжену (будь-як) дитинку приймає в свої інкубатори і під’єднує до систем виживання, кореції, реабілітації та інших медичних мереж цивілізаційної інфраструктури.
Все, що напрацювала дикість впродовж невідомо скількох парсеків цивілізація приймає за базу свого ортодоксального становлення. Тільки за базу, оскількі напрямок подальших трансформацій вже проглядає .. Він веде до таких речей, про які страшно навіть розмовляти.
Отже, ми і не будемо про це поки що розмовляти. Зазначимо лише, що ХХІ століття стане століттям прощання з дикістю. Інакше кажучи, «Цивілізацію не спинити!»
Перейдемо тепер до прикладної частини нашої ІМХИ, тобто до наших теренів, де випасаються наші барани.
Так сталося, що ми, тобто ті, хто асоціює себе із племенем помаранчів, прагнемо вступити в цивілізаційні лави, оскільки саме там, в цивілізаційній частині людства, скупчилися найбільш перспективні людські спільноти. Тобто такі спільноти, які у випадку згубних для земляків перспектив помруть останніми. Так нам здається ..
І до того ж, сталося так, що дикі сині мешканці встановили у нас свою систему реальної дикості і начебто намагаються під’єднати її до цивілізаційних мереж Європи. (Чому нашим дикунам випала така доля, ми тут не зможемо з насолодою розповісти, адже для відтворення художнім словом таких викрутасів історії ми потребуємо нових братів Стругацьких).
За себе скажу, що хоча я стою обличчям в бік цивілізації (отже, мабуть і крокую в той бік), та все ж таки із насолодою відчуваю своє дикунство. Я вийду на будь-який Майдан, щоб записатися волонтером в армію помаранчових цивілізаціянтів, саме тому, що впевнений, що дикості нашого існування на мій вік вистачить.
Хтось може спитати: а в чому то виявляє себе дикість синього племені і чим таким цивілізацюватим відмінні від них помаранчові?
На це цікаве питання має бути своя окрема ІМХОа. А це ІМХО добігло кінця.
І на останок прошу продивитися фільму про згубний вплив цивілізації на розумних істот і попри цю згубність вперте бажання дикунів перти у цивілізацію.
