Приїхав на роботу, бачу якусь аномалію у робочому процесі, колеги кучкуються біля одного з комп'ютерів, чути охі-ахі, починаю швидко йти до них (офіс чималенький, не два на три) до них, може поки їхав, якісь новини з'явилися про Врадіївку, може (примарна надія) почали нові протести, може (з області фантастики) менти відступили під натиском людей та Беркут не втручається.
- Що там, кажіть швидше, - кричу ще на відстані, поки йду до них.
- Та там капець!
- Що, заворушення почалися?
- Які заворушення, про що Ви, ракета російська вибухнула, ось дивимось, як це сталося, так шкода росіян, стільки бабла втратили.
 
Зупиняюсь.
 
- А що там у Врадіївці? - питаю.
- Та ми зараз не слідкуємо, Ви краще подивиться, як ракета вибухнула, яке видовище, вживу б таке побачити.
Починаю стримувати себе з усих сил. Відходжу до вікна.
- Ви що, здуріли? Вам ракета у Росії важливіша за те, що коїться на Миколаївщині?
І тут один випльовує крізь зуби:
- Так та жертва - стовідсотково повія, сама напросилася, а пацани трохи переборщили, з ким не буває, то нехай не скиглить зараз, а дякує, що не вбили.
 
Ліричний відступ. Усі присутні - мої підлеглі. Я ніколи не страждав синдромом "боса", стосунки у колективі побудовані на взаємодовірі та демократичності. Єдина вимога - професіоналізм та компетентність персоналу.
 
- Підійди до мене, - кажу.
Підходить. Звичайний дрібний клерк, молодий хлопець, якого ще гнітуть прищі та комплекс юнацької неповноцінності.
- Повія, кажеш... А якби то була твоя дівчина чи дружина - теж би казав, що повія?
- Ні, Ви що, горлянку б вирвав виродкам, - починає корчити з себе "справедливого захисника".
- А якби хтось сказав, що твоя дівчина чи дружина - повія і хай дякує, що ще не вбили?
- Та хай би тільки спробували! Звідки вони знають, щоб таке молоти? - роздуває ніздрі.
- А от зараз дивись. У тієї жінки можливо є родичі, в неї є діти. Ти тільки що назвав її повією, причому стовідсотковою.
- Ну то ж не моя родичка, чому б їй не бути повією? - демонструє апофеоз логічного мислення.
- Тобто, всі, хто не є твоїми родичами теоретично вже можуть бути повіями?
Починає викручуватися:
- Ну не всі, але звідки я знаю, ким вони можуть бути?
- Припустимо, що повія, як ти кажеш. Хто давав ментам право так знущатися над нею, бити кастетами по голові, гвалтувати по колу?
- Ну а що, хлопці хотіли розслабитися, а тут бачать, шльондра йде, чого б і не відтягнутися після важкого трудового дня? - висловлює співчуття до бідолашних хлопців.
- І усе село повстало на захист якоїсь там "шльондри", повстало так, як не повставала Україна на мітингах ОО?
- Та вони там усі п'яні були, я вчора звернення прес-служби МВС читав, самогонки нажерлися, от і сміливі - виблискує опізнанністю з дією самогонки на організм людини.
- Тобто, ти повністю підтримуєш позицію гвалтівників?
- Та там не було гвалтування, секс з повією не може вважатися гвалтуванням, це все ЗМІ роздули, - хизується аналітичними здібностями по виведенню дій ЗМІ на чисту воду.
- Таким чином, секс, який закінчився для потерпілої чисельними травмами та переломами черепу, був цілком добровільним?
- Та вона цілком могла впасти чи отримати на горіхи від коханця, а потім вирішила пропіаритися на всю країну, звинувативши міліціянтів, щоб їх притягнули до суду, - проводить курс навчання сучасним PR - технологіям.
- Добре. Останнє запитання. Ти щось знаєш про постраждалу, щоб звинувачувати її у тому, що вона повія?
- Ні, але всі вони там, у Миколаїві такі, згадайте Оксану Макар! - доводить свою феноменальну пам'ять.
- Пішов геть. Тебе звільнено.
 
Не знаю, чи правильно я вчинив, викинувши з колективу людину, яка відверто показувала свій рівень "людяності", але працювати й надалі з моральними деградантами я не можу, вибачайте. Які б вони компетентні не були.
І от зараз сиджу та чекаю на директора з підбору персонала. Нам є про що поговорити і наврядчи ця розмова теж буде для нього приємною.
Плювати на те, що розірвав трудовий договір. Плювати на те, що порушив КЗПУ, плювати на те, ще проявив суб'єктивність. Плювати на цього молодого цинічного ідіота.
Нехай до суду подає.