Я завжди казав, що справжні націоналісти живуть не у Львові. Цього тижня стало ясно, що в Донецьку. Тільки питомі українські націоналісти з донецького суду і компанії «Отель-Централь» могли «влупити» на 18 мільйонів «зелені» клято-москальський банк ВТБ.
 
Нє, ну то неймовірна краса! Позичити 18 мільйонів баксів, а потім, за рішенням суду, вийти чистим-чистим і непорочним. Борги віддають тільки боягузи! А боягузів в Донецьку нема.
 
А у нас так завжди: тільки звикаєш до хорошого, як воно стає ще краще. Коли реальним донецьким пацанам дозарізу потрібні були вісімнадцять мільйонів доларів – так вони чемно прийшли в банк і попросили їх. При цьому, підписали відповідні папери, якими зобов’язались ті гроші одержати за певними принципами, як то: платності, строковості і поверненості. Але все тече і все змінюється і, враховуючи те, що у нас країна з ринковою владою і політичною економікою, природно, що наш суд не тільки найгуманніший у світі, а й найефективніший. Висока його ефективність може пояснюватись тим, що все робиться для клієнта. Особливо, якщо клієнт дає реальну пропозицію, а банк виступає за нереальну, то який резон виконувати нереальні речі?
 
Реальна річ – це сума в кілька (десятків?) відсотків від суми позову. Нереальна – це повернути 18 мільйонів доларів. Ах, як гарно прийшла криза! Скільки вона спише! Я не зовсім впевнений, однак, по-моєму, рішення донецького суду – це нове слово в юриспруденції, навіть для України. У нас право не прецедентне, у нас право  безпрецедентне, тому чекаємо нових рішень нових судів і тихенько прощаємося з вітчизняною банківською системою.
 
А все ж таки, яка краса! Плачу, як Литвин. Суд визнав кредитний договір і договір застави не дійсним на тій підставі, що кредит видано у доларах США, а він, як не дивно, законним платіжним засобом в Україні не є. Тобто, коли пацани брали кредит, долар їх, як платіжний засіб, влаштовував, а коли довелось повертати – у них, як зуб мудрості, прорізався патріотизм. І плювати на всю нормативну базу і чинне законодавство: коли шелестять долари, замовкають навіть гармати і німіють від захоплення музи…
 
А таки так – поки що у нас ходить гривня. Не думаю, що з такою системою правосуддя, гривня ще протягне довго.  Очевидно, скоро нас чекають подібні рішення судів. Однак, поки що, тільки валютні позичальники можуть радісно побігти ставити свічки за здоров’я донецького госпсуду. А гривневі?
 
А гривневим, я так думаю, теж не пропадати ж! Давайте помислимо за логікою донецького суду. Значить, валютні кредити не дійсні, бо зичити не наші гроші, виявляється не можна було. Того ніхто не знав, аж гуманний донецький суд просвітив увесь світ. Тепер, міркуємо – а чи могли комерційні банки зичити національну валюту? Хто у нас випускає гривню? Нацбанк. Отже, за логікою того самого, щонайсправедливішого суду у світі, тільки Нацбанк і міг позичати свої гроші будь-кому. А решті – зась. Тому, зі спокійним серцем, можна визнавати недійсними і гривневі кредитні договори!  Все залізно-логічно: з національною грошовою одиницею працює Національний банк. Комерційні банки, якщо хочуть працювати на фінансовому ринку – хай друкують свої гроші, хай переконують людей в їх платоспроможності і хай собі кредитують... у своїх власних платіжних одиницях.
 
Вам здається я здурів? Я марю? Ні, мої любі друзі! Ні, мої дорогі! Я не марю. Я вам показую наше недалеке майбутнє. Ми йдемо до процвітання, як будь-яка європейська нація. Наразі, ми перейшли від стану рабовласницького до феодалізму. Для феодалізму характерне таке явище, як феодальна роздробленість. На території нашої Неньки спокійно поміститься зо два десятки маркграфств, три великі князівства, зо два повноцінних королівства і одне царство. Боже, яке ж то щастя мати свою невеличку армію з вірних васалів, придворних гайдуків, приватні митниці та кілька сотень тисяч душ! Все це зараз є у наших новітніх феодалів. Єдине чого не вистачає – карбувати б ще свої гроші! О! Але і це скоро стане досяжним. Повторюсь – при такій системі правосуддя єдиній банківській та фінансовій системі країни настане кірдик. Фундаментальна основа бізнесу – довіра, схоже підірвана остаточно. За останній рік хто тільки не приклався до руйнації банківської системи! Зараз цю справу очолив суд. Це – кінець. Тепер у банків не залишиться інших способів повертати борги тільки як за допомогою протиправних заходів. Ну що ж. Маю пораду – запасайтесь харчами і сидіть по хатах. Гряде щось, на фоні чого, 90-ті здадуться тихою пастораллю.
 
Рішення Донецького суду на нормальну голову не налазить. В це жоден банківський спеціаліст повірити не може. Це рішення дике і страшне для кожного, хто має здоровий глузд. Скажіть, хто може повірити в цю країну? Про які інвестиції може йти мова? Якщо навіть уявити собі, що хтось захоче кредитувати когось у цій країні, то про які відсотки йтиме мова? Який ступінь ризику слід зараз присвоїти міжнародним рейтинговим агенствам Україні з огляду на ТАКІ судові рішення?  
 
Іронія долі буває не просто злою. Вона може бути і жорстокою. Такою, як зараз. При президенті – банкірі, при президенті, який мав реноме одного з кращих банкірів світу, Україна переживає страшний крах тієї системи, до становлення якої, вважається, приклався діючий президент. При всіх мінусах Кучми, при ньому такого просто не могло б відбутись. Бо є речі, які мають чітко окреслені межі дозволеності. Ці межі, насправді є больовим порогом, вони активізують відчуття самозбереження організму. Проте, для чого все це паралізованому організму?...
 
На фоні загибелі системи правосуддя і розвалу фінансової системи країни мене дивують регулярні теледебати політиків і намагання людей розібратись в обіцянках кандидатів в президенти країни. Люди! Це вже ні до чого, повірте. Прочитайте їхні програми. У жодній немає того, що потрібно країні зараз. А країні потрібно всього-навсього:
    
Фіскальна відповідальність:
- Державні видатки не можуть перевищувати 30% ВВП.
- Дефіцит державного бюджета не може перевищувати 3% ВВП.
- Державний борг не може перевищувати 60% ВВП.
- Створення позабюджетних фондів обмежено.
 
Свобода від  бюрократичного втручання:
- Збільшення загального числа ліцензій і дозволів заборонено.
- Створення нових регулюючих органів (як додаток до існуючих регуляторів у фінансовій сфері, Інфраструктурі та зв’язку) заборонено.
- Будь-який ціновий контроль (включно з контролем відсоткових ставок) заборонено.
- Держава не може володіти банками та іншими посередницькими фінансовими структурами.
- Заборонене будь-яке обмеження повної конвертованості національної грошової одиниці.
- Заборонене будь-яке обмеження руху капіталу, включно з репатріацією прибутків та інвестованого капіталу.
 
Можливості громадян у соціальній сфері:
Цільова адресна фінансова підтримка громадян – охорона здоров’я, освіта і допомога малозабезпеченим – замість фінансування установ у відповідних галузях зодночасним правом вибору установи, яка і надає відповідну державну підтримку.
 
Право народу встановлювати нові податки:
Жоден новий податок не може бути введеним, як і не може бути збільшеною ставка діючого податку інакше, як за допомогою волевиявлення народу на загальнодержавному референдумі.
 
Тобто країні потрібні ПРАВИЛА і відповідальність за їх ДОТРИМАННЯ.
 
Все, тут наведене, взято з "Акту економічної свободи Грузії", що внесений Президентом Грузії Саакашвілі на розгляд до грузинського парламенту. Якщо, хоч один з наших кандидатів у президенти чи політична партія, представить подібну програму – не задумуючись голосуватиму за таку політичну силу і такого лідера. Однак, серед нашого набору мавп у дорогому вбранні, людей, що мислять державницькими категоріями, на жаль, нема. А мені не хочеться жити в стаді. Мені потрібна держава, за яку не соромно. Держава, яка поважає своїх громадян. Мені потрібен уряд, відповідальний переді мною.
 
Поки що, я маю державу, яка чомусь думає, що я їй щось винен. Поки що я маю державу, яка заохочує неповернення боргів. Поки що я маю державу, яка не дозволяє своїм громадянам працювати і збагачуватись. І жодного кандидата, який би хотів змінити це становище.
 
Насправді, це жахливо. А деякі жахливі речі не стають кращими тільки від того, що ми до них звикли. Така ми унікальна нація – ми можемо звикнути до всього. І звикнувши до гівна, ми хочемо, щоб від нас пахло фіалками. Це безпрецедентна унікальність.