"72 года назад фашистская Гєрманія вєраломна напала на Савєцкій Саюз і началась Вєлікая Атєчественная Вайна" - цим текстом, майже повністю переписаним з російської Вікіпєдії, таваріщ Єфрємав доповідав у Раді про, типу, початок військових дій Савєтав у Другій Світовій, в черговий раз виставляючи себе клоуном та посміховиськом перед тими, хто дійсно знає, що, коли та як відбувалось насправді. Але, на хрєн таваріща Єфрємава з його "знаннями", з його "Атєчєствам", про яке й так вже всім зрозуміло.
Спробую трохи розказати про "вєраломнасть".
Таваріщ главнакамандующій та його військове та партійне оточення були заздалегідь проінформовані про накопичення німецьких сил біля кордонів СРСР. Ще 10 квітня 1941 року СРСР почав приводити у бойову готовність усі військові з'єднання на західних кордонах, 1 травня розпочалися приготування до військових дій.
У цей же час, 5 травня, Сталін отримує cпeцповідомлення "№ 660477 сс", про загальну кількість німецьких формувань на кордоні з СРСР, яке містить у собі такий уривок:
"Общее количество немецких войск против СССР на 5 мая достигает 103-107 дивизий, включая шесть дивизий, находящихся в районе Данциг и Познань".
Насправді ж, німці зосередили більше сил, а саме: 81 піхотна дивізія, 1 кавалерійська дивізія, 17 танкових, 15 моторизованих, 9 охоронних і поліцейських дивізій. В якості резерву головного командування на підході знаходилися ще 22 піхотних дивізії, 2 танкові, 2 моторизовані дивізії і одна поліцейська дивізія. Разом: 140 загальновійськових дивізій, плюс 10 охоронно-поліцейських дивізій (враховуючі дивізії СС). Цифри узяті з монолітної, по-німецьки педантичної та виваженої праці генерала Курта фон Тіппельскірха "Історія Другої Світової Війни", який під час війни служив у генеральному штабі сухопутних сил Німеччини. Розумію, що совкоподібним "поціновувачам військового генія Сталіна" ця книга не є авторитетом, але (на хвилиночку!) ніхто й досі не зміг спростувати дані, наведені німецьким генералом, який без краплини пропаганди враховував усе, точно та неупереджено, без прикрас або принижень, з німецькою пунктуальністю та послідовністю.
Далі трохи сухої хронології червневих подій:
2 червня 1941. Народний комісар внутрішніх справ Л. П. Берія направив до ЦК ВКП (б) і РНК повідомлення про військові заходи німців поблизу кордону з СРСР.
6 червня 1941. У спецповідомленні НКДБ УРСР наркому держбезпеки СРСР В. Н. Меркулову, за даними закордонної агентури та опитування порушників державного кордону, відзначаються інтенсивні військово-мобілізаційні приготування німців на суміжній території.
Нарком оборони СРСР С. К. Тимошенко та начальник Генштабу Червоної Армії Г. К. Жуков направили Військовій раді КОВО Директиву: «Для підвищення бойової готовності військ округу до 1 липня 1941 всі глибинні дивізії та управління корпусів з корпусними частинами перевести ближче до держкордону в нові табори... Пересування військ зберегти в повній таємниці. Марш здійснювати з тактичними навчаннями, ночами.»
17 червня 1941. В. М. Меркулов направив І. В. Сталіну і В. М. Молотову агентурне повідомлення, отримане НКДБ СРСР з Берліна: «Джерело, що працює в штабі німецької авіації, повідомляє: Усі військові заходи Німеччини з підготовки збройного виступу проти СРСР повністю закінчені, і удару можна очікувати в будь-який час.»
Сталін відреагував на це повідомлення з притаманною великому стратегу та геніальному військовому логікою: "Можете послати ваше джерело зі штабу німецької авіації до йо....ної матері. Це дезінформатор".
22 червня 1941. У 00.30 хвилин в західні військові округи була передана директива № 1:
«1. Протягом 22 - 23.6.41 р. можливий раптовий напад німців на фронтах ЛВО, ПрібОВО, ЗахОВО, КОВО, ОдВО. Напад може початися з провокаційних дій.
2. Завдання наших військ - не піддаватися ні на які провокаційні дії, які можуть викликати великі ускладнення. Одночасно військам Ленінградського, Прибалтійського, Західного, Київського та Одеського військових округів бути в повній бойовій готовності зустріти можливий раптовий удар німців або їх союзників.
3. Наказую:
а) протягом ночі на 22.6.41 р. таємно зайняти вогневі точки укріплених районів на державному кордоні;
б) перед світанком 22.6.41 р. розосередити по польових аеродромах усю авіацію, у тому числі і військову, ретельно її замаскувати;
в) всі частини привести в бойову готовність. Війська тримати розосереджено і замасковано;
г) протиповітряну оборону привести в бойову готовність без додаткового підйому приписного складу. Підготувати всі заходи щодо затемнення міст і об'єктів;
д) ніяких інших заходів без особливого розпорядження не проводити.
Тимошенко. Жуков.»
О 3 годині 10 хвилин УНКДБ по Львівській області передало по телефону в НКДБ УРСР повідомлення про перехід на радянську територію в районі м. Сокаль єфрейтора вермахту Альфреда Ліскова. На допиті в штабі прикордонного загону він заявив, що наступ німецьких військ розпочнеться на світанку 22 червня."
Таким чином, можна спитати: а чи насправді був цей напад німців таким несподіваним та "вєраломним"? Що ж, мабуть так. Для мільйонів простих людей - так. Для Сталіна та партійної верхівки разом із головнокомандуючими - ні в якому разі.
У чому причина такого стрімкого розгрому у перші місяці війни? У чому причина такої шаленої, фантастичної кількості полонених, у створенні різних, так званих, "котлів"? Чому 8 тисяч захисників Брестської фортеці (цифра узята в середньому від різних джерел - від 5 до 12 тисяч) тримались до 30 червня, коли німцями був узятий Східний Форт, а локальні осередки спротиву продовжувалися ще місяць, і це при тому, що захисники не мали ані підкріплення, ані постачання, у той час, як Київський котел за 2,5 місяця, з 7 липня до 26 вересня 1941 року (а якщо прискіпливо подивитися, то в суцільному оточенні частини ЧА знаходилися лише тиждень та, усе одно, це призвело до катастрофічних наслідків), коли ЧА зазнала повної нищівної поразки, подарував вермахту 665 тисяч полонених, 884 танка та 3718 одиниць артилерії, а Вязьменський котел - 663 000, 1242, 5412 відповідно?
У Сталіні. Звісно, хтось почне казати, що не можна усю провину перекладати на одну людину, що це неадекватна оцінка, що це суб'єктивна точка зору. Хай буде так. Але, нагадаю, що саме Сталін зосередив у своїх руках усі важелі управління армією, усю владу забрав собі, саме Сталін на прикладі німецько - польського конфлікту з 1 до 17 вересня, коли "брат - саюзнік Гєрманії" допоміг Гітлеру у його місії по окопуванні Польщі, мав достатньо часу (майже 2 роки) для досконалого вивчення тактики ведення німцями війни, у чому йому допомагали совєцкіє військові теоретики, саме Сталін, не дивлячись в очі насуваючийся загрозі із Заходу, вперто продовжував вірити, що Гітлер не завдасть першого удару, а в той час Совєти достатньо приготуються, щоб напасти на "саюзніка" восени 41-го, саме Сталін читав докладні, що німецьке посольство поспішно згортається та його члени разом із сім'ями виїжджають геть з СРСР, саме Сталін ігнорував тривожну інформацію від агентів (приклад вище), саме Сталін 25 червня 1941 року став винуватцем події, яка виглядала цілковитим абсурдом з раціонального погляду та мала нульовий, якщо не негативний ефект у стратегічному плані, а саме - у той час, коли ЧА вочевидь зазнавала поразки у Білорусі та Прибалтиці, а прикордонні бої на українській території набули неабиякої гостроти, він відкрив ще один фронт, здійснивши збройну агресію проти Фінляндії повітряними ударами (до речі, саме там розпочав свій шлях до героя СРСР льотчик Алєксандр Покришкін, коли у першому повітряному бою з фінськими винищувачами збив не літак супротивника, а Су-2 свого повітряного напарника з лав повітряних сил Червоної Армії), та ще багато чого ідіотичного, як головнокомандуючий зробив саме Сталін.
Провину інших командирів зі ставки зменшувати не збираюсь, але головна провина за феєричний провал та панічний відступ ЧА у перший рік війни лежить саме на Сталіні.
До знаменитого наказу №227 від 28 липня 1942 року наші воїни щедро поповнювали ряди військовополонених, змушуючи солдат вермахту із жахом дивитися на стан доблєстнай Краснай Арміі, коли йшли шляхами "нєабьятнай нашей Родіни" та бачили залишені у паніці, готові до бою, але порожні (бо солдати та офіцери драпали на Схід зі швидкістю блискавки, забувши про все на світі), з повним боєкомплектом танки та артилерію.
Тільки за перші 4 місяці війни у крупних котлах вермахт узяв у полон (або добровільно здалися) 2 мільйони 286 тисяч людей, серед яких було безліч генералів та навіть два командарми. Було захвачено у трофеї боєздатних 10 тисяч танків та 16 тисяч одиниць артилерії. Якщо враховувати ще кількість полонених у малих котлах або просто добровільно склавших зброю, то, мабуть, загальна цифра військових, узятих у полон доповзе до 3 мільйонів. Принаймні, такі німецькі дані. У наших даних шукати щось більш-менш правдиве - марна справа.
Ви маєте уяву про такий термін, як військовий інтендант? А зараз уявіть собі, з яким жахом німецький постачальник дивився на зайві три мільйоні ротів, яких треба прогодувати. Які не вказані у сметах, розрахунках, які своєю масштабною кількістю навіть не наближалися до теоретичних уявлень німців про кількість ймовірних полонених. Ось звідси, мабуть, і пішов міф про "звірячі" умови перебування полонених у ворожому таборі. Три мільйони ротів - це понад 100 дивізій, німецька служба постачання виявилася просто не готовою до такого швидкого перебігу подій. Не готова, що «Красная Армія, каторая всєх сільнєй», почне з такою готовністю масово здаватися у полон (і при цьому маючи ще людські та бойові ресурси та резерви). Хто це був? Не совки? Не комуністи? Ті, хто ненавидів таваріща Сталіна та Совєцкую власть? Може, але... У таких неймовірних масштабах? Київський, Вязьменський, Смоленський, Уманський котли…
Жорстокість з боку німців була, це війна, але такої, як забивав голови совєцкій агітпроп - ні. Просто людей годувати було нічим, тому умови їхнього існування плавно котилися до умов існування черв'яків.
А тут ще наш вождь таваріщ Сталін видав в маси черговий маразм. Це не полонені, а зрадники, тому нехай здихають, його це не коливає. Ось воно, як. Тебе кинули в пекло, залишили там подихати за старою доброю совєцкай традіциєю, а ти ще й зрадник. А на окупованих територіях з провіантом було не дуже - німцям не вистачало, а гєніальний палкаводєц наказав не залишати ворогу нічого. І запалали поля з врожаєм, полетіли у небо вцілілі до того фабрики та цеха, поторохтіли на Схід товарняки з їжею, станками, механізмами та худобою. Добра така собі тактика, її Гітлер потім перейняв на початку 1945, коли союзники вже перейшли у грандіозний наступ на усіх фронтах, тактика винищення усієї можливої інфраструктури, тактика, проти якої люто виступав міністр промисловості Німеччини Шпеєр, який навіть хотів закачати до бункеру фюрера отруйний газ. Проти Сталіна не виступав ніхто. Мовчазна покора та велетенський жах перед атцом народав примушували негайно та з готовністю виконувати вбивчі для народу та солдат накази з самого верху партії. От тільки людям, узятим у полон у 1941 році, від цього не легше зовсім.
Коли Паулюс 30 січня 1943 року підписав акт про капітуляцію 6-ї армії під Сталінградом, віддавши у полон 90 тисяч солдат та офіцерів вермахту (а це, на хвилиночку, була перша така крупна поразка, зі здачею у полон цілої армії, після Єнської катастрофи 1804 року), Гітлер на нараді 5 лютого сказав, що це він один несе відповідальність за такий провал і не збирається відбирати у Паулюса, віддавшого у полон цілу армію, ніяких військових звань. Всі полеглі офіцери вермахту були об'явлені героями, а в Німеччині був національний траур.
У Сталіна були винні усі, тільки не він. Від рядових до командармів. Ніхто не був застрахований від того, аби якось вранці не бути заарештованим особістами зі СМЕРШУ. Вєлікій палкаводєц правіл страной.
Сталін завалював фронти нескінченими людськими ресурсами, строк бойової дії деяких з них вимірювався хвилинами (приїхав - отримав шинель - передова - перша атака - куля - навоювався).
Війна гриміла, палала, стріляла, наступала, відступала, знову наступала, форсувала, летіла, тонула, бомбардувала, атакувала, відбивалась, вибухала, розроблялись тактичні та стратегічні плани захисту та нападу, стояли за спинами невблаганні заградотряди, бризкали слиною політруки, клацали затворами розстрільни команди, плакали над тілами матерів діти, вбивались над тілами солдат матері, просякала кров'ю земля, стояли в полях спалені танки, врізались у воду та землю підбиті літаки, впиралися дулами в землю пушки, формувались котли оточень, мільйонами здавалися у полон, бігли на окопи ворога без гвинтівок, заплющивши очі, зціпивши зуби та очікуючи, поки вб'ють того, хто з нею був, війна кипіла, рубався ліс, лєтєлі щєпкі, лєтєлі в усі сторони постійним стрімким потоком людських життів.
Сталін не цінував життя своїх солдат і це факт. Йому мета була важливіша за шляхи її досягнення. Лише за одне це, за бездарність, як військового командувача, за нехтування життями своїх підлеглих, за абсолютну байдужість до стратегії, до розробки найбільш життєзберігаючих планів ведення військових дій його вже можна та треба ненавидіти.
Колосальні втрати перших часів, днів, місяців війни, неймовірна кількість полонених, повна розгубленість командирів, відсутність хоча б якогось координування та взаємодії, суперечливі накази - все це залишило в землі величезну кількість молодих та не дуже кісток, які торкаються одна до іншої у братських могилах невідомих солдат.
Тих, кого знайшли і тих, кого не знайдуть ніколи.
Будьтє ви прокляти, таваріщ Сталін. Будьтє ви прокляти...
