для старых юзеров
помнить
uk [ru]
Для повноцінної роботи сайту вам необхідно увімкнути у вашому браузері підтримку JavaScript. В іншому випадку багато функцій сайту будуть недоступні

Реакція відторгнення

Реакція відторгнення
У сучасному українському суспільстві превалюють такі основні розколюючі його навпіл суперечки: за кого голосувати (Янукович - хтось з ОО), ЄС - МС (Медведчук, салют!), фашизм - антифашизм (окрема за це подяка Вадіку Калєснічєнкє і Ко), відокремлювання Заходу/Сходу (наукове явище "сепаратизм звичайний") та мовний закон (російська друга державна, знову вітання Вадіку, Підрахую, Табачнику та всім іншим лобістам цього проекту).
До уваги зараз також не беруться суперечки на теми:
1. Релігія (теологічні війни будуть до останньої години існування цивілізації).
2. Проблема абортів (яка виникла з часів першого переривання вагітності іржавою залізякою в печері - утровано).
3. Ювенальна юстиція (без коментарів).
4. "Крим - рускій горад!" (с) - епічна цитата, не пам'ятаю, чия.
5. Толерантність та расизм (теж нікуди не подінеться, бо Україна як була перевалочним пунктом для виходців із арабо - ісламського світу, так нею і залишиться, бо жорсткої міграційної політики поки що не передбачається).
 
Акцент зараз віддасться стислому розгляду мовного питання.
Одразу підкреслю своє ставлення до упоротих шароварно - вишиванковим патиріотизмом кухонних "мовознавців", які волають: "Ах, ти не мовою розмовляєш? Валіза - вокзал - на хєр!"
Унило, однобоко та неоригінально, камради.
Ніхто валізи пакувати не почне, ніхто квитки у напрямку "на хєр" купляти не побіжить. Деякий (і доволі великий, дані суперечливі - від 20 (версія Фаріон) до 75 (версія Калєснічєнкі) процент українців спілкується російською. І від цього факту не втечеш, не сховаєшся під ковдру, накривши голову подушкою. Не береться до уваги проросійсько налаштована fatal error, яка мешкає в Україні та одночасно ллє усі види фекалій на своїх співгромадян та країну, яка є їхньою домівкою (яка б хрінова ця домівка не була, це краще, ніж жити під забором).
Тому я ніколи не розумів агресії та лютої ненависті до когось, хто просто не розмовляє мовою. Є чудовий закон, який можна пристосувати і в соціальному плані - кожна дія викликає протидію. Набридливе нав'язування україномовності, відверте презирство до російської ніколи не дасть плодів успішної українізації, а наштовхнеться лише на незрозуміння, захист та ворожнечу з боку тих, кого примушують.
Багато хто здатен лише на аморфну ненависть, а у той же час хлопці, російськомовні хлопці, мовчки роблять усе, що можуть для своєї країни. Я знайомий з Сергієм Замілюхіним (засновником громадської організації РУН - "Російськомовні Українські Націоналісти", який розповсюджує ідеї здорового (не диваного, а справжнього, вираженого у справах) націоналізму від Києва до Луганська, від Харкова до Маріуполя. Це вони, РУНівці, постійно організовують зустрічі, сбори, просвітницьки лекції, семінари, це вони 18 травня разом із Данилюком (засновником руху "Спільна Справа") не пішли геть з площі у Києві після того, як лідери ОО проспівали гімн, побризкали слиною у матюкальники та поїхали геть, залишивши людей у розгубленності (у контексті тих труднощів, з якими багато хто добирався до Києва через перешкоджання влади, ДАЇвців, відмову перевізників везти) та отримали від Беркута кийками по обличчях, отримали зламані носи, щелепи, ребра та були запаковані в автозаки.
Ця новина мало висвітлювалась ЗМІ, бо була інша важлива справа - тітушко та інші гопосекі.
Просто слід пам'ятати, що повагу людина заробляє не кількістю вигуків "Слава Україні" або "Банду - геть", ні. Вона заробляє її реальними справами, наскільки дозволяють її можливості. І якщо людина при цьому розмовляє російською, англійською, монгольскою, то я краще потисну руку їй, ніж тому, чия відданість або прагнення поліпшити ситуацію вимирюється в 3253566 інтернетному гаслі "Україна - понад усе" після робочого дня на заводі, власником якого є черговий ригіанал.
Я спілкуюсь українською, але без жодних вагань або комплексів легко можу перескочити на російську і не тільки. І вважаю, що українською необхідно користуватися тільки на одному рівні. Офіційному.
У побуті - хоч мовою племені зулусів. Лише м'яке пропагування мови замість ненависті та нав'язування допоможе швидше позбутись такої теми, як "языковый вопрос".
Бо за цими всіма чварами люди припиняють адекватно розуміти, що нас намагаються просто відволікти від більш головних проблем (перший курс, перший семестр, перше заняття дисципліни "Керування суспільними настроями шляхом другорядних ефектів").
 
Наостанок приклад із зворотнього боку проблеми (як примушення вікликає відторгнення).
Моя мати у побуті розмовляє російською. Працює викладачем в одному з ВУЗів. Начитує студентам "Фізику твердого тіла", "Металознавство", "Кристалографію" та "Рентгенографію". Доволі складні дисципліни, з багатьма технічними термінами та трьохповерховими формулами. Начитує виключно українською за власним бажанням, пояснювала мені, що вважає начитку лекцій офіційним рівнем, тому перейшла там на українську, хоча ніхто українською начитувати не змушує та велика кількість викладачів роблять це російською.
Нещодавно дзвонить та розказує.
В неї зараз пішли студенти заочної форми навчання (а там трапляються тітоньки із двома дітьми, коротше, дорослі люди). І ось, на одній парі до неї у складі групи прийшла "фу-ти ну-ти ножкі гнути" мадмуазель. Уся в золоті, 25 телефонів, які повивалювала на стіл одразу, кілограми шпаклівки на фасаді, вся така з себе цариця місцевого масштабу.
Почалася лекція, мати розказує там щось українською. Тут, перебиваючи на півслові викладача, ця фіфа на всю аудіторію верещить:
- А можна па-рускі, мнє етава западенскава говара на уліце хватаєт! Я магу па-чєлавєчєскі атдахнуть, расслабітся ат етай ублюдачнай мови, сам Табачнік за рускій язик, а ви кто такая, чтоби єму пєрєчіть, так што давайте па-рускі, чтоби я нє званіла знакомим!
Мати є доктором наук, людиною спокійною, врівноваженою, але тут, каже, її аж перекосило у душі, закипіло усе від такої зневаги, чому не попрохати нормально, як людина, захотілося ту дуру башкою об стіл тріснути не раз і не два. Ну, щоб відпочила, бо хоче ж. Тому вона повертається до неї (а та з викликом нахабним так дивиться, відчуває себе, мабуть, королевою бала, вся увага на неї) дивиться мовчки упродовж секунд 5 - 7 та відповідає:
- Ні.
Розвертається до дошки та продовжує лекцію.
Перший раз у житті, каже, почула щирі оплески від інших студентів...

© Gilead Kroaton [11.06.2013] | Рейтинг: 44.5/45 | Просмотров: 2856

2 3 4 5 44.5/45




Комментарии доступны только зарегистрированным -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Пожалуйста, войдите с помощью
Facebook-login