для старых юзеров
помнить
uk [ru]

Діагноз маємо. Де рецепти лікування?


Діагноз маємо. Де рецепти лікування?
Народний депутат Володимир Ар'єв дав украй несхвальну оцінку українцям. На своїй сторінці у Facebook опозиційний нардеп написав: «Усе що роблять з Україною, стійке враження, хвилює лише кілька тисяч Громадян. Акція проти знищення Біличанського лісу в інтересах наближених до сім'ї структур два місяці тому зібрала чоловік 50. Ні, боронь Боже, я навіть не порівнюю з Гезі-парком, куди там! А право обирати собі владу в столиці зацікавило 500 людей, частина яких - не кияни. Мутний союз на порозі? Теж кілька потенційних тисяч під ВР - наше все... Тож, у інших все гаразд? Я ж і забув - є "каменти" і ФБ-пости про те що всі кАзли. Така позиція самозаспокоює, але Януковичу вкрай вигідна, щоб тримати всіх під контролем».
 
І не заперечиш! Діагноз вірний – пересічні громадяни до долі своєї країни та своїх громадянський прав ставляться з нечуваним інфантилізмом. Акція опозиції 2 квітня під стінами Верховної Ради зібрала аж 10 тис. осіб, та й те за оцінками опозиції. Акція 18 травня зібрала набагато більше – за більш-менш об’єктивними оцінками 20 тис людей. Але пробачте вже у місті Київ, з населенням 2 млн 846 тис людей, 20 тис – це лише 0,7% населення. Міста Західної України порадували акціями з ненабагато більшим відсотком. Про Схід – годі й згадувати.
 
Чому ж воно так? Ну по-перше подобається це комусь чи ні, але совок свою прикру роботу 70 років робив таки на совість. У мемуарах офіцера Дієвої армії УНР сотника Никифора Авраменка якось мене вразила одна деталь. В часи Перших визвольних змагань по Україні з кінця в кінець каталися то червона, то українська, то білогвардійська армії, бешкетували загони повстанців та банди мародерів, але у містах та містечках при всьому тому, життя не зупинялося ані на день. Підприємства працювали, майстерні видавали продукцію, селяни з сіл привозили харчі та купляли вироби майстрів, лікарні телефони та телеграф функціонували. Навіть злочинність знаходилася під контролем – не спали поліція, або охоронні загони. Так відбувалося тому, що в ті часи в містах та містечка були дуже сильні органи самоврядування – місцеві думи та земства, обрані самими ж мешканцями. От вони й керували життям на своїх територіях, незважаючи на колір прапору що висів над думою. З Києвом 42-го року не порівняти, сам принцип самоврядування громадян на той час вже перетворився на легенду.
 
Більшовики зробили все можливе, аби вибити з людей схильність до індивідуальної ініціативи.  Аби це виправити – мало 20 років, такі речі як англійський газон, вирощують по кілька поколінь. Так. Люди здатні проголосувати за опозицію, й подекуди дуже радикальну. Люди можуть об’єднатися за якимось професійними ознаками, як перевізники-далекобійники, або за спільними захопленнями, як байкери, або спелеологи. Але – не більше того.
 
Друга причина інфантильності людей – нещирість і дволичність самої опозиції. Опозиція дуже гарно втручається в події масштабу так би мовити всеукраїнського, але водночас ударно нехтує інтересами простих громадських активістів. Звісно, опозиція не одностайна, хтось більше дбає про інтереси простих громадян – хтось менше. Але, от приклади. У місті Києві автовласники вже багато років борються проти забудови автостоянок та гаражних господарств колишньої Спілки автомобілістів Києва. Активісти ходять по відомствах, змагаються з забудовниками у судах, вдаються до акцій протесту. Чи допомагав їй бодай хтось з представників опозиційних партій? Відповідь – ні. Хоча до однопартійців пана Ар’єва, автомобілісти зверталися неодноразово.
 
Ще приклад. Отут на ДД тривалий час писав автор «Віктор Свобода». За цим ніком стоїть цілком реальна людина – голова правозахисного центру «Свобода» Віктор Котенко, який у своєму рідному Житомирі вже не один рік бореться з корупцією у владі та зі злочинами що їх здійснюють міліція та СБУ. І як там, часто йому на допомогу приходить опозиція? Та не дуже.
 
Громадські активісти, такі як «Дорожній контроль» та подібні, проти свавілля влади борються щодня і як правило самотужки. Пан Ар’єв дорікає українцям що вони – сіра маса. А де опозиція? Хіба не зрозуміло, що громадських активістів у своєму районі люди бачать набагато частіше за опозиційні партії? І байдужість опозиції до проблем простих людей як раз таки й стає кращою антирекламою для опозиційних сил. Про які позитивні зміни можна пояснити людині, яка не бачить підтримки районних осередків опозиції, навіть у дрібних речах?
 
Нарешті існує й третя причина, і вона напевно найбільш гірка. Чудово усвідомлюючи всю небезпеку, яку несе йому малий та середній підприємець (поки що Податковий майдан – найбільша акція протесту проти дій чинної влади), Партія Регіонів ледь не навмисно докладає зусиль, аби максимально зростала кількість осіб, які фінансово залежать від бюджету країни. Простіше кажучи – ПР свідомо люмпенізує українців. Вже зараз на 8,5 млн осіб що створюють реальні товари та послуги (і відповідно сплачують податки до бюджету), припадає 27,7 млн людей які в той чи інший спосіб від бюджету країни залежать. І Партія Регіонів ці 27,7 млн регулярно підгодовує – то допомогу якусь виділить, то надбавку, нині воно «Вітіну тисячу» обіцяють.
 
І от дуже дивно, що журналіст-розслідувальник, автор кількох гостросюжетних програм Володимир Ар’єв всього цього не знав. А якщо знав, то чи не думає опозиція про те як це долати?
 
Відповіді немає. Натомість депутат закінчив свій пост вельми емоційним спітчем: «Тому, може, апатична і безхребетна маса заслуговує такої влади? Бо справді вільних та сміливих людей - оці кілька тисяч... А рабам все одно потрібен господар, навіть войовничим та агресивним!»
 
Хай так. Вільних людей у країні мало, а загал – то сіра маса. І що тепер? Хай це сіра маса – але це українська сіра маса.
 
Хіба краще, що сіра маса перебуває під владою клептократів, а не людей для яких «національний інтерес» - не пустий звук? Хіба не зрозуміло, що сіра маса потенційно сприйме будь-якого ватажка, аби він тільки відповідав кільком умовам – випромінював силу, підгодовував люмпен дрібними дачками, робив йому грандіозні обіцянки, та мав технічну можливість роздушити кожного хто зазіхне на його владу? Цим вимогам не відповідав Ющенко – і він програв. Натомість їм відповідає президент Янукович. І аби усунути від влади донецьких, опозиції ТАКОЖ треба відповідати цим вимогам, бо коли музи замовкають – говорить брутальна сила.
 
Партія Регіонів уже вочевидь довела, дискусії, обмін думками та будь-які форми співпраці для неї – пустий звук. Вони не вміють грати за правилами, вони живуть за принципом, «якщо за правилами виграти не можна – міняй правила». Економіка країни нині знаходиться в такому стані, що якщо залишити все як є – країна котитиметься до рівня Третього світу, незалежно від того хто саме перебуватиме на владі. Потрібні глибинні реформи, а вони потребуватимуть нечувано непопулярних, а той й болісних рішень. І здійснювати їх опозиції доведеться ще й долаючи опір Партії Регіонів, або подальших її клептократичних реінкарнацій.
 
Готова до цього опозиція? Має план дії? Розглядає запасний план дії, якщо основний не спрацює? Має в розпорядженні критичну масу людей, готових втілювати в життя ці плани навіть попри ниття скривджених та невдоволених? Здається, думати про це опозиції треба саме зараз.
 
Дмитро Калинчук
© Дракон [04.06.2013] | Просмотров: 6786

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.4/64

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Увійти через Facebook



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook