Відшуміли-відгуділи пристрасті навколо подій пов‛язаних з акціями 18 травня.
В Мережі висловлено безліч коментарів та роздумів щодо причин «яловості» дій опозиції. От тільки щось не траплялись мені на очі оцінки того що трапилось від очільників-опозиціонерів. Чи то вони до сих пір святкують успіх народного «повстання», чи може згорають від сорому та не сміють вголос заявити про свою неспроможність на ЩОСЬ більш значиме? Це так нагадує поведінку Ющенка в перші дні Майдану. Стоїть на сцені, слухає тисячеголосне «Ющенко – Так!»: О, то це про мене! І увірував він в свою богообраність. Невтямки було людині, що люди повстали заради ЗМІН. Хтось добирався на той Майдан долаючи перешкоди за сотні кілометрів. Хтось відірвав своє гузно від стільця і вийшов з людьми із сусідньої вулиці. Але всі прагнули ЗМІН! Не судилось…
Більш-менш адекватно відреагував на те що сталось Юрій Луценко. І дай Бог щоб на його вірному шляху у нього не почали рости крила янгола. Набачились ми таких!
Та я хочу сказати трохи про інше…
Часто доводиться чути тезу про те що Незалежність нам дісталась як подарунок долі, без зусиль, безкровно. Ну отак просто гепнулась на наші голови зненацька в 1991 році. Зібрались в білоруському лісі три мужика, бухнули, «перетерли» тему. І з мовчазної згоди американського шпигуна на псевдо «Мічений» розвалили  «могучій і нєрушімий».   А як же бути з тими хто сотні років готував підмурок цієї Незалежності? Тисячі і мільйони життів покладено на вівтар Самостійності України. І про це потрібно пам‛ятати всім і не легковажити оцінками.
Так вже сталось що в ці дні мені довелось на деякий час залишити домівку і податись в світи в пошуку заробітку. І зустрів я Людину з котрою познайомився   завдячуючи Інтернету. Десь в Мережі натрапив посилання на його автобіографічну сповідь, прочитав і законтактував з автором. Це я про справжнього патріота України, колишнього політв‛язня Горбатюка Миколу та його книгу «Біла ворона». В той час коли більшість населення задовольнялись ковбасою за 2.20 та ситуацією брежнєвщини (Сам краде – але і нам дозволяє!), Горбатюк перейнявся прагненням змін існуючого ладу, пошуком кореня пануючого зла. Будучи глибоко віруючим він дійшов висновку про символізм наших нещасть. І одним із таких символів, котрий цементував Систему, був (і є!) комуністичний ідол Лєнін. Не маючи змоги знайти однодумців та не бачучи іншого шляху привернути увагу людей до очевидних речей, він вирішив самотужки знищити лігво ідола – Мавзолей. Звичайно, при всепроникненості стукачества-сексотства, про ту затію дуже швидко стало відомо КДБ.  Погрались трішки Органи з бунтарем і почались для тридцятирічного Миколи його «Кола пеклу».
Мені довелось всередині 70-х років зблизька познайомитись з умовами функціонування радянських концтаборів на Північному Уралі. Але читаючи Горбатюкову сповідь, не полишає відчуття що мова йде про жахливі 30-ті а не перебудовні 80-ті.  
Не буду переповідати книгу. Кожен бажаючий може її вільно скачати в Мережі  http://www.prisoner.com.ua/. Я ж звертаюсь до вас з проханням висловитись про прочитане. Бунтар-одинак свято вірив в те що і один може щось змінити в монолітній Системі. І повстав проти неї. В тому що зараз маємо Незалежну Україну є і Горбатюкова піщинка зусиль. І йому за це Держава віддячила: призначили мінімальну соціальну пенсію. Романтик віддав за Незалежність кращі свої роки, здоров‛я. Та, практично, жодного разу про нього не згадали за ці 22 роки. Не кажу вже про якісь нагороди чи достойне матеріальне утримання пенсіонера (він вже перетнув 60-річний рубіж). Немає елементарного вітання листівкою  від тих хто позиціонує себе як патріоти-державники. Слів «Ніхто незабутий – ніщо не забуте!» та «Героям слава» вистачає. А Героя поряд і не помічаємо…
В книзі ви знайдете і лірику і містику і детектив. Це все було Горбатюковим життям. Виділіть хвилинку часу і напишіть авторові відгук, скажіть добре слово. А може хтось сподобиться на щось суттєвіше. Він того заслуговує.
18 травня Олександр Данилюк зі своїми побратимами став проти лавини «Беркуту». На початку 80-х Микола Горбатюк став проти КГБ. В 40-х на Західній Україні тисячі відомих, безіменних і забутих стали проти тиранії окупантів. На початку 20-х відчайдухи збирали холодноярські загони і бились до загину з червоними тиранами. А тим хлопцям та дівчатам є чи було по 20-30 років! Степану Бандері в 1941 році виповнилось 32! Ви задумувались над цим?! Чи побачили б ви в ЇХ очах страх, зневіру, розпач? Пам‛ятаймо про це зараз, коли обираємо варіанти: заробити геморой просидюючи перед компом чи вийти з однодумцями на акцію протесту.
Ваші відгуки Микола Васильович Горбатюк зможе прочитати і під цим моїм дописом.
Слава Україні!
Слава її Героям!  
P.S. Ця стаття в продовження теми Героїв: http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/17836.phtml