Переді мною науково-популярний збірник “Російщення України”, виданий в 1984 році в Нью-Йорці Українським конгресовим комітетом Америки. Багато в цьому виданні цікавого і повчального. На жаль, про  українізацію України (яке дивне словосполучення) в 1920-х роках мовиться  побіжно, акцент при цьому зміщено на переслідування українських письменників тодішньою владою. Але ж неабияка компанія щодо  реалізації національної політики ВКП(б) на українському грунті таки була! І, зокрема, на Херсонщині. Як вона відбувалась, у що зрештою перетворилась? І наскільки актуальна ця проблема для нашого сьогодення? В державному архіві Херсонської області зберігається чимало  документів, які  відображають певне намагання “верхів” зробити українців українцями
                                                      Українська хата в Херсоні.
        По справжньому Таврійський край почав заселятись з початком розбудови міста Херсона (1778 рік). Основну масу сільського населення становили переселенці - українці з Чернігівської, Київської, Харківської губерній. При цьому  багато люду  інших національностей знайшло тут собі притулок. В жодній  із  губерній Росії  “не зустрічав такого розмаїття  племен як в Херсонській”- писав автор Військово-статистичного огляду Російської Імперії” – “тут живуть українці, росіяни, серби, молдовани, цигани, німці, шведи, греки, євреї, вірмени, французи, італійці”. На початку  XX століття національний склад Херсонської губернії був таким: українців –53,5%, росіян - 21,2%, євреїв –11,8% молдаван - 5,4%, поляків –1,1%. Представників інших народів було менше одного відсотка. За часів царату державною мовою була російська, хоча переважна частина населення вживала в побуті українську (малоросійську) мову. Спроби реалізації прогресивної на той час ленінської національної політики в Україні були здійснені відразу після встановлення Радянської влади. Чому? Оскільки базовим елементом диктатури пролетаріату проголошувалась злука робітничого класу і селянства (в переважній більшості останнє було україномовне), то для свого зміцнення нова влада мусила відпустити віжки національних культур. Так, 9 березня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прийняв постанову “Про обов”язкове студіювання у школах місцевої мови, а також історії та географії України”. Звичайно, що впровадити в життя цю постанову та  інші подібні  акти не було можливим – йшла громадянська війна. І все ж, в 1918 році “совєтами” наказано всі вивіски  в Херсоні змінити на  україномовні. 6 січня 1918 року відбулися збори товариства “Українська хата в Херсоні”, на яких було прийнято рішення про заснування товариства “Просвіта”. Починає працювати видавниче кооперативне товариство “Українська книга”. Приміщення дворянського зібрання передається під Український народний будинок. І водночас батьківський комітет Гоголівського училища (22. 05. 1918 р.) визнає, що перехід на викладання українською мовою є  “неправильним, небажаним”.
 

                                                                    Наскоки легкої кінноти.
          В 1923 році на XII з”їзді РКП (б) був проголошений курс “коренізації” або опору партії влади на корінне населення. Практичним кроком в напрямку українізації став   декрет Всеукраїнського виконавчого комітета і Ради народних комісарів УРСР від 1 серпня 1923 року “Про заходи по забезпеченню рівноправ”я мов, про сприяння розвитку української мови”. В  преамбулі йшлося: ”Більш спокійна обстановка, яка склалася після перемоги над контреволюцією та голодом дає можливіть Радянській владі розвинути той національний процес звільнення, який почала Жовтнева революція скинувши владу поміщиків і капіталістів, які разом з царською бюрократією на території України були не тільки експлуататорами робітників і селян, а й русифікаторами, які переслідували й пригнічували українську національність”.  Започаткування українізації пояснювалась і “необхідністью зміцнення тісного союзу робітників і селян і ще більшого наближення державного апарату до нужд, побуту і до мови українського народу”.  Офіційною мовою була проголошена українська. Все діловодство, а також судочинство протягом року мало перейти на українську мову. Державні службовці мусили вчити її на спеціальних курсах.Херсонський округ тоді був у складі Одеської губернії і всі керівні вказівки надходили з міста, що на морі. Президія Херсонського окружного  виконавчого комітету 8 листопада 1923 року приймає рішення про створення комісії по проведенню українізації. Керівництво всіх установ міста було зобов”язане скласти списки службовців, які проходять перевірку на знання української мови. Утворювались екзаменаційні комісії, які  перевіряли знання службовцями української мови. Для вивчення мови створювались спеціальні курси з різним терміном навчання: три - шість -дев”ять мясяців. Курси були платними. За науку платили  установи , організації або самі слухачі. Українською мовою в установах Херсона повинні були писатись всі оголошення, плакати, афіші, вивіски,етикетки тощо. Спілкуватись між собою працівникам, а тим більш з відвідувачами в установах, транспорті, лікувальних закладах, крамницях дозволялось тільки українською мовою. Всі публічні виступи – українською.
       В Херсоні на той час мешкало за переписом 21124 українця, 21147 росіян, 14835 євреїв. Всього було 58801 жителів. Багато хто, особливо із службовців, поставився до нової політики “рівноправ”я мов” або негативно, або байдуже, вважаючи її штучним заходом. Практично не сприйняли  ідею українізації інженерно-технічні працівники, серед яких більшіть була росіяни, до того ж вони працювали в русифікованому робітничому середовищі. Тодішнє чиновництво в Херсоні на 99% було російськомовним. Негативно поставились до масового вивчення української мови більшість працівників навчальних закладів, різних установ і організацій. Багато хто з них бачив в українізації “петлюрівщину”,”самостійщину” і всіляко саботував.
        Витяг з протоколу засідання Президії Херсонського Окрвиконкому від 8 листопада 1923 року. “Незважаючи на рішення про перехід діловодства всіх відділів та інспектур на українську мову з 1 січня 1924 року тільки канцелярія Наркомосвіти і частково Охорони здоров”я має штатних співробітників, які знають українську мову… Працівники, які не витримали іспити зі знань української мови мають бути звільнені, як за політчисткою”. Хто не витримує іспиту – “замінюється новими”, тобто звільняється з роботи. Перевірка відділів Окрвиконкому на знання української мови встановила, що в апараті добре знали українську мову 19%,  не достатньо -30%. Інші не володіли українською мовою зовсім. “Все листування в Окружному адміністративному відділі ведеться українською мовою. В зносинах з відвідувачами та поміж собою українська мова службовцями не вживається. Постанова, якою забороняється прийом на посади службовців, що не знають української мови не виконується. Газета “Херсонский комунар”, хоч і відбулась не одна постанова Губкомісії по ріноправності мов про перехід як не цілком, то хоч у більшій часті на вкраїнську мову, продовжує, як і раніше, свою роботу переважно російською мовою. Коли ж міститься матеріал вкраїнською, то з такою коректою, що навіть зміст перекручується” (28.01.1924 р.).
        В інших установах справа  українізації була ще гіршою. Витяги з доповідних “Про наслідки обслідування стану українізації”.  В Рабкоопі: “ На 21 чоловік тільки двоє знають українську мову, як письменно, так і словом. Діловодство на 90% ведеться російською мовою”. “В Херсонському с.г. Технікумі, де 100 учнів. З них 80% із села, по національності українці. Більшість учнів ставиться до справи вкраїнізації байдуже. Лектура вживає переважно російську мову” (4.03.1925 р.). Окрвиконоком виносить рішення “вжити репресивні заходи до службовців, які ухиляються або халатно ставляться до справи українізації”. Вживають. За актом від 31 грудня 1925 року комісії по перевірці стану українізації народного суду ухвала: звільнити з роботи Возника С.С. і Фішмана Г.Й. за незнання української мови. І такі випадки були не поодинокі.
        Піком українізації стали 1928-1929 роки. Постанови окрвиконкому і окркомісії ріноправ”я мов про “посилення”,”забезпечення”,”підвищення” українізації населення і т. п. сипались немов з рукава. У березні 1929 року в Херсоні був оголошений місячник української книги.  На великих підприємствах відкривались книжкові кіоски, книгарні в місті працювали без вихідних і продавали українську літературу зі знижкою – від 5 до 20%. В газеті “Наддніпрянська правда” друкувались твори провідних українських письменників і поетів. 7 липня 1929 року в Херсоні  розпочався місячник української культури. В програмі: виставки книг, вечори української культури, лекції тощо. Продовжують діяти курси і гуртки по вивченню української мови. З”явилась нова форма перевірки стану українізації херсонських установ, як її називали - "наскоки легкої кінноти”, тобто раптові рейди перевірочних комісій з відповідними “оргвисновками”. У травні 1929 року “Наддніпрянська правда” повідомила, що за тиждень було перевірено 10 установ, де працюють 524 чоловіки, з них до 1 категорії ( добре знають українську мову) відноситься всього 9% перевірених, до 2 категорії – 44 %, інші мови не знають. Херсонська окружна комісія з українізації констатувала: ”Дуже кепський стан українізації підприємств, де адміністрація зворушується під час обстеження, а після знову заспокоюється до наступного появлення обслідувача. Так вони переходять з року в рік, спираючись на оточення й відсутність потреби говорити українським язиком” (1.01.1930 р.).
 
                                                      Здобутки і втрати українізації
       Незважаючи  чи то на пасивний, чи активний спротив українізації у цієї довгострокової акції здобутки таки були. Вистави в Херсонському драматичному театрі ставились українською мовою. В значній мірі українізувалась місцева преса. В Херсонському окрузі шкіл з українською мовою навчання було 80,7%, російскою – 9%. Ще діяло 50 шкіл  з викладанням на мовах меншин. В книгарнях кожна третя книжка  - українська. Причому, багато белетристики перекладної. Серед пересічних громадян українська мова так і не здобула домінуючого значення. “Вы говорите серьёзно или по-украински?», - демонструвало свою  дотепність “рускоязычное население” в 1930 - х роках в чергах за крамом. Українська мова вважалася непереспективною, “колхозной”. Офіційний курс влади на українізацію значно вплинув на підвищення національної свідомості, особливо української (в повному розумінні цього слова)  інтелігенції. Та подув холодний вітер згори. Творчу дискусію в українській літературі 1925-1928 роках було використано для розгортання пошуку “буржуазних націоналістів”. Почалась поступова зміна акцентів у питаннях боротьби з великодержавним шовінізмом на боротьбу з українським націоналізмом. На XVII з”їзді партії (1934 р.) Сталін висловив думку, що на Україні ухил до українського націоналізму став головною небезпекою. Почались чистки і репресії. В 1930 році друкувалось 259 українських письменників, з яких після 1938 року залишилось тільки 36. В 1930 - 40 - ві роки  переважну більшість керівних  та управлінських кадрів складали українці. Можна зробити прикрий висновок, що саме вони були основним провідником антинародної сталінської політики на місцях.  
      І все ж,  акумульована масами  енергія українізаціі тривалий час давалась взнаки. Навіть у повоєнні роки переважна більшість загальноосвітних шкіл на Херсонщині були українськими,  усі засоби масової інформації – україномовні. Багато книжок для дітей та юнацтва видавалось українською мовою. Так, в бібліотеці літературного музею видатного українського письменника Б. Лавреньова, що в Херсоні, зберігається прекрасно видана українською мовою в 1946 році дитяча книжка “Каштанка” російського письменника Антона Чехова. Москва взяла курс на творення  “советского человека - интернационалиста”.  На початку 1980 –х років було запроваджене положення, за яким учителі російської мови проводили уроки не з цілим класом, а в підгрупах і одержували зарплатню на 15% більшу ніж учителі української мови. Це посилювало відчуття меншевартості української мови, її упослідженості. Наклади україномовних видань (60% у 1960 -ті роки) почали  скорочуватися.
       Нова хвиля повернення українському народу його мови почалась зі здобуттям України незалежності, з 1990 року. За переписом 2001 року українську мову вважають рідною 73,2% населення області. В держустановах чиновники заговорили українською мовою..  Та майже всі газети в Херсоні видаються на комерційній мові – так журналісти називають російську мову. Бож часто-густо читачі обминають статті писані українською мовою.Практично в усіх навчальних закладах викладання предметів ведеться українською мовою. Проте, на перервах учні і студенти спілкуються россійською. Українську мову на вулицях міста чути дуже рідко. В сільській місцевості вживається так звана “мамина” мова – покручена українська.  Скільки часу потрібно щоб повернути українцям рідну мову?
                                                                                                                   Віталій Москаленко