Будь-яка влада може дозволити собі бути ефективною або не дуже, красти багато або не дуже, дотримуватися законів або так собі, вибірково, може викликати повагу або не зовсім, бути страшною або вміру жорстокою, але не може бути потішною у своєму щоденному маразмі.
Одна справа коли «антисовєцькі» анекдоти вигадують у партійних штабах політичного супротивника, а інша ситуація – коли сотні «ґеґів» складає і розповідає сам народ. Бо тоді навіть диктатор з «армією» міліції, прокурорів й спецслужб, які лишаються тупими й недолугими у своїх солдафонських діях, не можуть зупинити насмішки, перехопити кпини й анекдоти. Сміх вислизає з облави і лунає їм у спину.
З часів залізобетонного колаптоїдного надзвукового яйця влада сприймає насмішки над собою зі скреготом зубів. Звідси й істеричне хамство на прес-конференціях, коли журналісти запитують можновладців про факти й ситуації, які вже встигли обрости десятками анекдотів. Можна пригадати численні хамовиті випади прем'єра Азарова і його «тикання» журналістам. Саме Азаров є втіленням «народних анекдотів», такий собі новітній Вовочка і Чапаєв в одному флаконі. Лише його спосіб мислення та висловлювання вже багато років залишається ґумусом для вирощування супер-анекдотів. Від нього у фолькльор для нащадків перейшли численні «кровосісі», які то дивуються зовнішній рекламі при дорозі в Конча-Заспу, де хтось закликає «насосі на дачу», а намальовані якісь незрозумілі гідравлічні аґрегати, то обіцянки розвивати метро в столиці й «купуваті нові вагіни».
Вгаратати 100 мільярдів у хатинку над річкою – анекдоти про золотий унітаз самозароджуються, як гриби після дощу. Коли за два роки стоматолог перетворюється на мільярдера з Форбс – чекай лавину анекдотів про єдиного пацана, який у цій країні ще працює. Посади клоуна, у якого сіпається око, стрибає брова, коли цей паяц ще й затинається і по складах щось зачитує з папірця – навіть мантія не врятує блазня від обростання анекдотами.
Неадекватна реакція репресивної машини влади лише запускає механізм насмішок та зародження анекдотів. А система БіБіСі – «баба бабі сказала», помножена на миттєвість Інтернету – запорука, що система репресій та залякування не досягає високої мети, навіть іменем сакрального 2015 року.
Як влада стала музою для створення анекдотів? Беремо один із численних останніх прикладів. Тушки-Табалови з перекошеними обличчями, посипані снігом отримують держаком від прапора по голові під стінами парламенту, тролінг Ляшка на телекамеру, який захлинувся від сніжки в рот.
Але головне – наступне кримінальне провадження та сотня допитаних «терористів-фашистів» за сніжку в депутаток. Заява Партії Регіонів про сніжки й «фашизм на порозі вашого дому» - це вже коротка збірка анекдотів. Розхапають на цитати – і до ворожки не ходи. Писаки з сайту головної партії країни спромоглися без жодних знань історії й політології об'єднати в одне ціле «сніг-фашизм-тероризм-нацизм». Там суцільна колізія – «підпис здесь і підпись здесь».
Ось типовий портрет «юного фашиста»:
Але як можна було за один день створити таку кількість анекдотів?! Уся країна покадрово дивилася «сніжковий теракт». Навіть дуже вчені лікарі-ескулапи не зможуть пояснити, яким чином сніжка, яка влучила у спину регіоналці Льовочкіній, викликала «струс мозку» у владної дами Горіної? Цікаво буде подивитися на подальшу публічну кар'єру цієї «жертви тероризму й фашизму», як тільки вона з'явиться на світ Божий, адже останні тижні вона очолює хіт-паради й посунула «головну кровосісю» з анекдотичного Олімпу.
Коли влада застосовує заборони й насильство, то саме інформаційний супровід цих «подвигів» - уже збірник анекдотів. Суди забороняють мітинги, бо «люди можуть пошкодити трамваї». Блискуче! Жванецький плаче-ридає в куточку. Якийсь містичний «козак» Ґєпа перекриває мільйонний Харків трамваями і тролейбусами, які стали майном партії влади. У трамваїв виявляється також є партквиток?! Усі матюкаються цілий день – увечері вже відро свіжих анекдотів до столу. За послідовну й гуманістичну позицію принципового Колесниченка ще в денний час жбурляють фекаліями – увечері вже сотня «ржаків» про кругообіг лайна в природі.
Десять молодих активістів з «Демальянсу» прийшли під хатинку № 1 – і 50 спецментів з повним обладунком їх беруть в облогу. Чому? Бо «нізя» – йде боротьба з паводком! Хатинку №1 затоплює, це вже потопаючий острів відрізаний водами від світу!!! Ті самі молоді люди другого дня приходять допомогти «боротися з паводком» - їх хапають, допитують, саджають на 5 та 7 діб арешту. Чим не анекдот?!
А можна було б якось по-іншому усе владнати. Коли спеціальні дозорці-снайпери, замасковані під кущі акації, ще на підступах до Межигір'я дали б чітку інформацію про кількість «терористів» та примкнувших до них «екстремістів», їх швидкість пересування і точні координати GPS – от тоді можна було б дати попереджувальний залп із гармат, які прикривають Хатинку №1 зі сторони київської дамби. Так – короткий «килимовий» загороджувальний обстріл.
Якщо б ця «молодіжна боївка київської Аль-Кайди» все-одно не спинилася – тоді винищувачі мали б повне право застосувати ракети класу «повітря-земля». Потім територію від впертих «недобитків» зачищають гелікоптери. І все – можна нарешті спускати з ланцюгів пів-сотні беркутівців і собак. І гнати тих мерзотників назад на Київ. Весела гра для вправних двоногих міліціянтів та їх чотириногих побратимів – «швидкісна Зарніца». Весело й красиво. Увечері головні телеящики країни могли б розповісти про подвиги невідомих солдат - секретних агентів Вітчизни і одразу продемонструвати глядачам фільм «Падіння Олімпу». Мовляв: не лише у нас, навіть в США дикі корейці захоплювали Білий дім.
Усе це й подібне вже не раз було в «совєтській» історії України. Навіть за кривавого Сталіна сміх і кпини не змогли подолати. Навіть в’язні комуністичних концтаборів сміялися і розповідали анекдоти про вождя й партію. А тепер, коли «потішна автократія», послаблена інтелектуально, але численно посилена недоумками та різними «антикризовими менеджерами», щодня породжує маразм і сама ж його інформаційно розповсюджує, то вся Одеса має хвилюватися. Бо скоро столиця гумору може насильницьким шляхом бути переведеною до Києва.
Сміх долає страх, а страх боїться сміху. Леся Українка, яка жила за подібного царату казала: щоб не плакать, я сміялась.
