..
 
Хай там шо, а я інвестигую .. Себто досліджую ..
Є ж привід трохи поміркувати (або, як казав Михайло Сергійович, - обмінятися) щодо свого розуміння такого явища, як наша триєдинна ..
 
1. Вступ
 
Ніколи (упаси Боже!) не пристану до політичної діяльності. Немає амбіцій (це по-перше!), є бажання вести спокійне життя (по-2-ге), є потреба бути завжди щирим, немає потреби любити народ, немає схильності вирішувати чиїсь долі, тим більше - долю країни .. А, нема потреби мімікривати під натовп .. Немає звички управляти шарами і прошарками .. І тд. у тому ж дусі.
 
Я собі подобаюсь і є цілком задоволеним своїм космічно-приватним життям.
 
Тим не менше, я розумію, що хтось таки має бути політиком, хтось має прагнути влади, потерпати від медійної брехні, від переслідувань, щось там лобіювати, перехоплювати, стидатись, замовчувати, робити помилки і не визнавати їх, не знаходити розуміння в народі і видавати себе за вболівальника за народ, вболівати за народ і отримувати байдужість .. Обтиратись, коли плюють в обличчя, посміхатись у відповідь на глузування .. Адже треба втримуватись в сидельці .. Бо іншого життя їм для себе важко вже уявити.
 
І ще я розумію, що якість і барви мого приватного життя певною мірою визначаються станом і барвами життя мого оточення, тобто – справами суспільства і держави.
 
А до того ж мені чомусь треба бути причетним до справ навколішніх .. Хоча б віртуально (а інколи і реально, хоч трохи) .. Ну, я ж дослідник ..
 
Так чи інакше, а політиків у нас, на щастя, вистачає. Щоправда, більшість з них, наче мухи, обсіли владу.
 
Але є й такі, хто цій владі протистоять. Ну, ви ж здогадалися про кого я ..
 
2. Політики виходять з народу, причому - назавжди
 
Зверніть увагу - всі наші Президенти походять з провінції, хоча політичне життя сконцентровано в столиці. Я все думав - чому наші (київські) не прагнуть найвищої влади?
 
Перше, що спадає на думку - столичні, у порівнянні з провінціалами, мешкають в більш комфортних умовах. В комфортних умовах столичного життя не визріває таких скаженних амбіцій, які визрівають у провінціала, що зростає у місцевості 2-го сорту .. Ті амбіції виштовхують його на взяття сяючих вершин столичної влади. А без шаленних амбіцій плюхатись в тому лайні немає ніякого сенсу (бізнесменів до уваги тут не беру).
 
3. Тенденції
 
Український електор на останніх виборах визначив той склад опозиції, який зараз є. Віддамо належне нашому виборцю - хай там що, а він на вибори здебільшого ходить і голосує цілком адекватно, висвітлюючи свої вибором (чи невибором) втаємничені тенденції розвитку країни і суспільства.
 
Мало хто з виборців зможе переконливо обгрунтувати свій вибір. Більшість (з незалежних виборців) прислухається до внутрішнього голосу. Я також. От спитай мене - чому я проголосував за "Батьківщину"? Відповім - не пам'ятаю, тобто - за підказкою внутрішнього голосу. А внутрішній голос прислухається до пануючих тенденцій.
 
А помаранчових тенденцій у нас є дві їх. Перша тенденція – демократична (тобто – буржуазна, європейська), а друга є націоналістична.
 
Дві помаранчові тенденції об’єднали три політсили в одну оппозицію у боротьбі з третєю синею тенденцією .. Синя тенденція виявилася сильнішою за кожну з помаранчових тенденцій. І задружили таки наші гетьманчики проти сильнішої синьої сили.
 
Отже, є дві тенденції, і є під них три політсили. Звичайно, відбувся розподіл тенденцій по силах. Блокер вже намалював би тут з десяток полотен, а я спробую словами ..
 
1. Демократична тенденція:
- Кличко – 50 %
- Батьківщина – 45 %
- Свобода – 5 %
 
2. Націоналістична тенденція:
- Кличко – 5 %
- Батьківщина – 15 %
- Свобода – 80 %
 

На яких базових ментальних засадах тримається демократична тенденція?
На прагненні до рівних прав і рівних можливостей у кожної фізичної особи і уявленні про справедливість .. Саме для реалізації рівних прав і можливостей і ствердження уявлень про справедливість споруджувались в Європі на протязі століть демократичні інституції.
 
На чому тримається націоналістична тенденція? На намаганні українського етносу зберегти і поліпшити простір свого [етнічного] існування.
 
В націоналізмі можна виявити дві частини: етно-культурну і політичну. Етно-культурна звертається всередину кола етнічної автономності (мова-культура-історія-традиції), а політична зазирає на державний рівень управління.
 
Етно-культурний націоналізм функціонував навіть за часів сересеру .. Тоді ж політичний націоналізм переслідувався як «буржуазний». Останнє зрозуміло – «буржуазний» націоналізм мріяв про державний статус етнічної території, чого комуністи припустити не могли.
 
І тоді комуністи завдали українському «буржуазному» націоналізмові такого ніщивного розгрому, що він виявився нездатним очолити державність України і після руйнації сересеру.
 
В тому і не було б великої потреби, аби жителі новоутворення «Україна» просяклися демократичною тенденцією. Але і їй комуністи завдали хірасіму з нагасакою.Отже постсересерне населення України складалося з пристосуванців і виживал, не здатних до ідеологічно зумовлених рухів.*)
____________________________________________________________________________
*) Нє, ми звичайно пам’ятаємо ті славетні події 90-91-го років, які супроводжували проголошення Української державної самостійності. Був таки прошарок, був. Але він не створив потужної тенденції .. Не було відповідного середовища.
 
І так би, виживаючи та пристостосовуючись, жителі України варили б собі тихий добробут з варениками на заході і пелменями на сході, аби не розгулялася скаженна тенденція «Грабуй нічиє!», яка вирувала десять років і з якої утворився сьгоднішній політичний з етнічниим забарвленням устрій нашої країни.
 
(кінець дня – кінець першої частини)