Я не член жодної партії. Я не відчуваю ніжних почуттів до Арсенія Яценюка. Я не плекаю ілюзій щодо Віталія Кличка. Я не у захваті від Олега Тягнибока. У мене чимало претензій до багатьох членів опозиційної команди.
 
Але 2 квітня я буду під стінами Верховної Ради і вимагатиму призначення виборів міського голови та Київської міськради. Я стоятиму не за Арсенія, Віталія чи Олега, а перш за все за себе, свою родину, врешті-решт, перепрошую за високий стиль, за свою країну. За те, щоб на чолі моєї країни був обраний мною Президент, а не безграмотний Пахан з кримінальним минулим. Щоб закони у Верховній Раді приймали обрані мною депутати, а не колишні кримінальні авторитети та їхні "промокашки". Щоб моїм Києвом, де я народився і прожив усе життя, керував обраний мною міський голова, а не гауляйтер, призначений Паханом. Щоб моя країна не перетворилась остаточно на Паханат Уркаїну.
 
Звісно, я можу помилитись. Замість Кращого Друга Стоматологів я можу обрати чергового Миздобула, замість гауляйтера – чергового Льоню Космоса. Але я зможу виправити цю помилку у мирний спосіб шляхом чергових чи позачергових виборів. Якщо ж кримінальна чума остаточно окупує країну, про такий спосіб можна забути.
 
Я не голосував за Януковича у 2010-му, я не був "противсіхом". Але у тому, що країну окупувала кримінально-олігархічна чума, є й моя провина. І полягає вона у тому, що я не зумів переконати зробити вірний вибір тих своїх знайомих, які голосували "проти всіх" чи взагалі не прийшли на вибори. У тому, що не знайшов переконливих аргументів проти ідеологічних натхненників "противсіхства", коли вони істерично волали, що "всі вони однакові", а Юля – "найоднаковіша". У тому, що не достукався до лідерів опозиції аби вони діяли більш осмислено й рішуче.
 
2 квітня маємо нагоду спокутувати свою провину та почати виправляти помилки.
 
Дмитро Ремиженко