Попередній період становлення економіки можна назвати "запровадженням приватної власності".
Великий бізнес постав на гігантах радянської доби, яких косметично відремонтували і дещо впорядкували. Докорінної перебудови ці гіганти не зазнали. Отже, наближається час їхньої деморалізації і виходу за межі рентабельності.
Що б там далі з гігантами не відбулося (закриття чи велика модернізація), воно буде мати тяжкі наслідки для всіх (безробіття, збільшення всіх дефіцитів). Отже, справи великого бізнесу відгукнуться соціальним напруженням.
 
Малий і середній бізнес має певні перспективи лише в межах аграрного сектору. Поки що має. Адже великі капітали всередині і назовні не випустять з кола їхніх інтересів українське золото - землі. Внутрішній капітал, маючи певні інфраструктурні переваги перед зовнішнім, поступається зовнішньому у фінансовій частині. Отже, мораторій на продаж земель с-х призначення буде тривати до тих пір, поки внутрішній великий капітал не постане готовим до великого земельного присвоєння. Накопичення "земельних" капіталів також відбувається за рахунок добробуту пересічних громадян, а також і невеликого бізнесу, що стане окремим внеском в соціальне напруження.
 
Вже зараз демографічні обставини життя є обтяжливими - надто малу частку населення складають молоді генерації. Хоча середній вік життя є малим, та і народжуваність є малою - населення України зменшується. Зменшується? Ну, то й що? Чим це загрожує тим, хто залишається жити?
Зменшення населення впливає на стан підсвідомості тих, хто залишається. І виявляє себе у проявах соціальної депресії. Який механізм цього впливу? Він простий - людина стає свідком збільшення кількості мерців в своєму життєвому колі і зменшення в цьому колі кількості життєрадісних малюків. Баланс смерті і народження ссувається в бік смерті і має наслідном пригнічення оптимізму і віри в краще майбутнє. За тим йде байдужість, покірність і дезактивація. А від того народжуваність падає ще нижче, а сметрність далі зростає.
 
В суспільстві з такими демографічними тенденціями постає новий жорсткий конфлікт - змагання за обмежені статки між тими, хто працює, і тими, хто перебуває на пенсійному забезпеченні. Я кожного дня спостерігаю таку дрібничку - тролейбуси і автобуси комунальної власності все частіше не зупиняються на зупинках, якщо там їх чекають "бесплатні" пенсіонери (йдеться про вечір між 20-ю і 23-ю годинами).
 
Поряд із зростанням безробіття спостерігається тенденція дефіциту якісної робочої сили, зокрема і тому, що все менше людей в активному віці погоджується на низьку оплату праці. А високої оплати не можна очікувати за низького технологічного рівня виробництв і низької продуктивності праці. А пенсіонери погоджуються на низьку оплату .. Та є такі робочі місця, куди пенсіонерам вхід перекрито (ІТ, тогівельний менеджент, офіс, банки). Отже, утворюється фрагмент ринку достойної праці для молоді, але цей фрагмент в кризовій країні є замалим.
 
Слід визнати, що держава робить спроби поліпшити демографію .. Такою спробою можна вважати виплати з бюджету за народження дитини. Цікавим наслідком такого втручання держави в природний хід речей є перекачування коштів в ті соціальні шари, які "відгукнулися" на турботу. Звичайно, що відгукнулися ті, хто мешкає на мінімальному рівні споживання. Можна припустити, що мешкає таких людей більше в промислових районах. Якщо це так (а судячи з того, що донбаська влада суттєво збільшує такі виплати, так воно і є), то виплати на дитину стають механізмом перекачування коштів з загального бюджету країни в "свої" регіони. Це, до речі, допомагає теперешній влади втримувати біля себе свій електорат.
 
Таким чином, в житті нашого суспільства можна виявити низку конфліктів:
- між багатими і бідними
- між працюючими шарами і непрацюючими
- між ареалами великого індустріального бізнесу (з клановою ментальністю) і ареалами невеликого бізнесу ("синя" і "помаранчова" частини України)
 
Конфлікти, якщо вони не знаходять виходу в збуреннях і зіткненнях, руйнують моральність, оселяються в свідомості і підствідомості, створюючи нові (конфліктні) стереотипи стосунків між особами і між спільнотами. При тому в активності людей збільшується частка ірраціональності і країна врешті решт перетворюється на "гондурас", де суспільство є диспергованим і нездатним до соціальної творчості в ім'я світлого майбутнього. Країна стає характерним об'єктом для "Армії спасіння".
 
Є ще один наслідок поганої демографії - низька енергетика суспільства. Адже саме в "молодих" суспільствах громадяне готові до соціальних рухів, саме молоді спільноти виступають рушійною силою реформ, саме молодь не дозволяє владі переступати межу. Молодь прагне перспектив і перформансу. Старість прагне спокою.
 
Отже, з цієї сумної "аналітики" випливає невеселий висновок, а саме: наша країна потрапила в демографічну пастку. Чи є шлях, що вививеде країну з пастки?
 
Вихіду із пастки передує утворення потенціалу реформацій. За малої частини молодого населення утворення реформаційного потенціалу буде відбуватися повільно. Отже, країна має якось перебути декілька десятиліть. І тут можливими є два варіанти.
 
Перший назвемо "східним", а другий - "західним".
 
Східний варіант є варіантом сучасної деспотії. "Сучасність" означає наявність технологічних, побутових і інфраструктурних ознак сучасної європейської цивілізації разом з завершеною мафіозністю систем управління на всіх рівнях.
 
Поряд з незаперечним авторитетом папи і його сім'ї відбудеться суттєва автономізація окремих суспільних фрагментів, як за етнічними ознаками, так і за професійними, і за ієрархічними (кожний рівень ієрархії посилить свою автономність). В кожній касті виникнуть правила і алгоритми виживання і збагачення. Виникнуть оффшорні зони для касти наближеного бізнесу і зони "знущань" з несвого бізнесу "поганих" підданих. Понаписувані раніше закони поступово втратять свій статус і суперечки будуть вирішуватися шляхом "неуставних" відносин.
 
Жорстокість і вправність папи гарантуватиме стабільність .. Всі, і бізнес, і найманці, шукатимуть шляхів власного виживання чи збагачення у форсмажорних обставинах.
 
Разом із консервацією мафіозності (клановості-кастовості-ієрархічності) відбуватиметься підспудне нарощування потенціалу реформацій. Гостра потреба у реформаціях виникне саме в той період, коли зачманіла мафіозна консервативність системи в цілому стане гальмувати ходу великого бізнесу, коли місцевий великий бізнес відчує велику загрозу його знищення-поглинання великими бізнесами Раші.
І тоді почнеться епопея реформацій-модернізацій. Папу назвуть ворогом народу і віддадуть тому народу на шматування. А папіну сім'ю реформатори пошматують вже самотужки. А далі дуже поступово будуть складатися нові погоджені між реформаторами кодекси, які зафіксують існуючий на той час стан справ.
 
Західний шлях можливий лише за умови авторитарного сильного правителя .. Такого правителя, який поставить за мету вичавлення коррупції з верхніх щаблів управління, виведення економіки з тіні шляхом заохочення .. Який проведе справжню реформу юстиції і податкової системи .. Який зменшить вдвічі витрати на КабМін, Президента і ВР, який скоротить вдвічі міліцію, ліквідує половину спецназів ..
 
В країні має запанувати дух свободи і відповідальності. Має запанувати відкритість влади ..
 
Економічні принципи західного шляху: мінімальне втручання держави в перебіг бізнесових справ .. Разом з тим суворий контроль екологічних і санітарних параметрів.
 
Так чи інакше, тобто через правління "поганих хлопців", чи через правління "гарних", але врешті решт країна отримає щось схоже на американський спосіб життя. В якому індивідуалізм і консерватизм  західних гречкосіїв буде поєднано із корпоративністю і брутальністю східних перців ..