пароль
помнить
uk [ru]

Чи наважиться опозиція перейти Рубікон?


Чи наважиться опозиція перейти Рубікон?
A la guerre comme a la guerre. "Відстріл" Сергія Власенка зайвий раз підтвердив цю істину. Незрозуміло тільки чому це сприймається як сенсація.
 
Команда Януковича порушила закон? Але ж це відбувається буквально з першого дня його президентства.
 
Розправа над політичними опонентами? І це не новина, безпідставне ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка за масштабом абсурдності та міжнародним резонансом не йде ні в яке порівняння з позбавленням Власенка депутатського мандата.
 
Кінець євроінтеграційного процесу? Так його й не було, була лише імітація європейського вектора. Власне, Янукович не проти євроінтеграційних "цукерок", таких як кредити, інвестиції тощо, але за умови збереження в Україні системи паханату. Але європейці таких умов чомусь не сприймають.
 
"Казус Власенка" це не спонтанний, неочікуваний вибрик влади, а закономірний результат розвитку подій. Не здивуюсь, якщо ГПУ (промовиста абревіатура, чи не так?) найближчим часом порушить проти нього низку кримінальних справ, таких же абсурдних, як і у випадку з Юлією Тимошенко у "справі Щербаня". Не виключено, що "відстрілюватимуть" решту небезпечних нардепів.
 
Велика помилка опозиціонерів полягає у тому, що вони діють за правилами політичних змагань у той час, коли влада веде політичну війну. При цьому не обтяжує себе дотриманням загальновизнаних норм та правил. І почалася ця війна не сьогодні, а одразу після президентських виборів, коли команда-переможець отримала не приз у вигляді президентської посади, а трофей у вигляді країни.
 
Своє президентство Віктор Янукович почав з брутального порушення Основного Закону, а скасувавши Конституцію руками маріонеток у суддівських мантіях, по суті здійснив конституційний переворот. Відтоді є усі підстави вважати його узурпатором, а владну команду – організованим злочинним угрупованням. Розпочавши політичні репресії, Янукович фактично оголосив війну опозиції, а ув’язненням свого головного політичного супротивника він остаточно спалив мости. Чим сам загнав себе у становище товариша Саахова з "Кавказької бранки". "Або я веду її до ЗАГСу (у нашому випадку – утримую у в’язниці), або вона веде мене до прокурора". Не до Пшонки, звичайно, а до справжнього прокурора.
 
У цьому сенсі заслуговує на увагу не так "казус Власенка", як "казус опозиції". Опозиціонерів переслідують, кидають за ґрати, "недоторканих" нардепів залюбки лупцюють рядові "беркутівці", а вони відповідають політичними заявами та міряються рейтингами. Це замість активної мобілізаційної роботи з населенням з метою організації масового спротиву.
 
Сперечаються, хто з них має бути єдиним кандидатом від опозиції, хто зможе протистояти Віктору Януковичу на виборах 2015 року. Та ніхто не зможе, бо до 2015-го від опозиції залишиться лише згадка. Найбільш небезпечних запроторять за ґрати, натомість створять декоративну опозицію задля імітації "вільного волевиявлення".
 
Протягом трьох років Янукович веде війну проти опозиції, а вона вдає що це політична боротьба, хоча й з брутальними порушеннями законності. І ніяк не наважиться прийняти виклик та дати адекватну відповідь. Ну не можна ж серйозно сприймати фантазії Яценюка стосовно імпічменту. Навіть незручно радити колишньому спікеру зазирнути у Конституцію України, зокрема уважно прочитати статтю 111. А якби він це зробив, то переконався б, що усунення Президента в порядку імпічменту таке ж реальне, як вирощування троянд у Антарктиді. Тож чи варто лякати їжака голою дупою? Ну а про дієвість такого "креативу", як "Ганьба!", "Банду геть!" та "Юлі – волю!" годі й говорити.
 
Усе це нагадує тупцювання на березі, коли кидатись у воду страшно, а залишатись на березі небезпечно. І хочеться, і колеться, а вибір робити треба, і робити не зволікаючи. Рубікон має залишитись позаду.
 
А це означає, по-перше, проголошення головної задачі – усунення Віктора Януковича з посади Президента вже у поточному році. І не шляхом міфічного імпічменту, а шляхом масової громадянської непокори.
 
По-друге, усунення від влади чинної команди має означати не заміну персоналій, а докорінну реконструкцію державної системи, зрозумілу та прийнятну для більшості населення.
 
А щоб отримати підтримку громадян, треба проводити копітку повсякденну агітаційно-просвітницьку роботу. Не обмежуватись публікаціями у ЗМІ, Інтернеті чи токуванням на ток-шоу, а спілкуватись безпосередньо з людьми на вулицях, підприємствах, в установах, навчальних закладах тощо. Десь так, як це робилось у 89-91 роках. Лише тоді можна сподіватись на успіх.
© Дмитро Ремиженко [09.03.2013] | Просмотров: 7421

2 3 4 5
 Рейтинг: 47.5/73

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Войти или зарегистрироваться



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Забыл пароль :: Регистрация
пароль
помнить