Продовження http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/16925/user_id/8925.phtml
та http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/16990/user_id/8925.phtml кому цікаво.
 

Я все ніяк не міг заспокоїтись, і все думав про народження Всесвіту. Потім не витримав і знову прийшов до діда Відомира. Дід, як завжди, чаклував біля свого чаю. Я привітався. Дід усміхнувся в сиві вуса:
- Ну присаджуйсь, присаджуйсь. Бачу сподобалось тобі мене слухати. Як раз і чайок поспів. Зараз наллю тобі свіженького.
- Дякую, дякую. – Духмяний аромат чаю лоскотав ніздрі.
- То що тебе цікавить? Бачу не просто так прийшов.
- Та все думаю, звідки Всесвіт взявся. Бо я так толком і не зрозумів.
- Я ж тобі казав, що Вселенська Мати народила.
- Що народила, зрозуміло, а як?
- Та дуже просто. Але спочатку трохи послухай, можливо і зрозумієш. От ти в якому просторі живеш? Ну скільки вимірів?
- Звісно, три. Довжина, ширина, висота. А до чого це?
- А до того, що не три, а чотири. Бо ще є час. А Всесвіт має десять вимірів і одинадцятий – час. А ми бачимо тільки три.
- Ну я не уявляю навіть чотирьох вимірів, не рахуючи часу.
- А шо ж тут уявляти? Тобі ренген легенів робили?
- Робили і не раз.
- То рахуй, що це четвертий просторовий вимір. Зрозумів?
- Ну приблизно.
- Сміття в тебе в голові всякого, то й розуміти тяжко. Але дійде. Не тепер, то потім, але дійде. Та вже пий чай та слухай. Десятивимірних просторів безліч і наший Всесвіт точно такий же, тільки ще зовсім молодий. Всі простори знаходяться дуже близько один від одного, але ми їх не бачимо і не відчуваємо, бо вони кожний в своїй фазі.
- Як в своїй фазі?
- Ти ж казав що електрик. То три фази розумієш. Одна відносно іншої зміщена на 120 градусів. Отак і простори зміщені по фазі один відносно одного і ми їх не бачимо.
- То простори ж не електрика?
- Звісно ні. Найменша частка простору скручується й розкручується, ну як фуркало з ґудзика та нитки, тільки в десяти вимірах. А тих часточок у Всесвіті безліч, і всі вони скручуються та розкручуються одночасно, синхронно. Одне скручування та розкручування називається СІГ. Це найменша частка часу. Вона триває близько 1х10 в мінус 52 степені секунди. Власне це і є наше теперішнє життя. По заді – пройдене, по переду – майбутнє. А дякуючи тому, що ми маємо пам'ять та інтуїцію, то ми відчуваємо плин часу. Так от, коли в одному просторі частинки тільки починають скручуватись, в іншому вже скрутились, а ще в іншому починають розкручуватись, то ми їх і не бачимо. Та коли два простори дозріють і почнуть вібрувати синхронно, тоді вони доторкуються один до одного, обмінюються енергіями і це називається визріванням яйця і починає народжуватись новий Всесвіт, а в тих просторів синхронність змінюється і вони більше не можуть доторкнутись один до одного поки знову не визріють. Зрозумів?
- Та щось приблизно. Рибу сіг – знаю, а вимір часу сіг не чув. А звідки Ви все це знаєте?
- Як звідки. Книги мудрі читаю, що від діда – прадіда передаються.
- А можна хоч одну книгу побачити?
   Дід Відомир пішов в будинок і за кілька хвилин виніс книгу. Вона була розміром з ноутбук і товщиною сантиметрів з десять. Палітурки були зроблені  чи то зі шкіри, чи то з якогось пластику, я так і не зрозумів. Я, спитавши дозволу, взяв книгу в руки. Вона виявилась доволі легенькою, як для її розмірів. Я попробував розкрити книгу, та це для мене виявилось неможливим. Дід посміхнувся.
- Що? Не виходить? Не всім її можна читати.
- А хоч одним оком можна зазирнути?
- Ну гаразд. – Дід щось почаклував біля книги, в ній щось тихенько клацнуло і книга відкрилась. Я подивився на першу сторінку. Листи книги були зроблені ніби з тонкої металевої фольги, чи чогось схожого. Я навіть не знайшов порівняння. Лист був усипаний дивними знаками, я таких ніколи не бачив. Я став уважніше до них приглядатись і раптом відчув, що я розумію, що там написано. Мабуть вираз мого обличчя сильно змінився, бо дід закрив книгу.
- Рано тобі ще таке читати. З глузду з’їдеш.
- Діду, я не розумію, чому я розумію що там написано. Я ніби телевізор дивився, а не книжку читав.
- Тому що це древні руна. Вони самі тобі в голову входять. Але голова готова повинна бути, а в тебе не готова.
- Діду, а можна хоч одну сторіночку сфотографувати?
- Я ж кажу, голови ваші не готові, з глузду поз’їжджаєте. Ти бачив як веде себе теля, яке всю зиму в хліві простояло і ніколи в житті білий світ не бачило, а тоді вийшло на волю?
- Не знаю.
- Так от воно біжить невідомо куди, доки об дерево лоба не розіб’є, або в канаві ніг не зламає. Отак і люди тепер, як ті телята, не знають що з волею та знаннями робити, от і ламають мізки, чи сходять з глузду. Вже світла епоха наступає, але всі світлі нічого не роблять, от темрява і панує. За сорок тисяч років темні зробили все щоб світлі залишались в темряві як можна довше. Але світло повинно перемогти, бо в світі всьому є противага.
- Як противага?
- Та просто. Є день, є ніч, є верх, є низ, є добро, є зло, є істина, а є брехня.
- А от про істину та брехню не виходить, бо ще є правда, то буде третя складова.
- А що правда? Це та ж брехня, яку хтось хоче видати за істину. Так що в світі завжди дві противаги. Ти колись бачив магніт з одним полюсом?
- Ні.
- Отож бо. Розпиляй магніт навпіл і кожна половинка знову матиме два полюси. Розпиляй половинку навпіл і ті дві четвертинки знову матимуть два полюси. Нема нічого в світі одного. Скрізь дві противаги. Отак і світлі й темні існують в противазі і ведуть боротьбу, а інакше не було б розвитку.
- То виходить, будуть світлі щось робити, чи ні, Всесвіт буде розвиватись.
- Е ні. Боротьба повинна бути, і гноблення темних заставить світлих рано чи пізно боротись, бо без боротьби немає розвитку.
- От Ви кажете, що вже наступає світла ера, а світлі ще нічого не роблять.
- Чому не роблять? Роблять. Тільки, поки що, дуже мало, бо сила ще на стороні темних. Ось ти уяви, що темні, всіх світлих, щоб світлі не знали що таке світло, зачинили в темному підвалі. І міняються покоління і всі думають що темнота і є істина. А хтось придумає ліхтарика, щоб більше побачити, то його темні зроблять дурнем, ліхтарик знищать , а то й самого винахідника також. (я зрозумів, що під ліхтариком дід мав на увазі прогресивні знання, а нищівників – інквізицію) А щоб ладу та згоди не було, то ще як тим сліпцям слона покажуть. Один за хобот потримається, інший за хвоста, третій за ногу, четвертий за вухо і тоді кожний доводить, що слон саме такий за що він торкався. Отак лаються і згоди не находять і кожен має свою правду, а істина зовсім інша. А темним це і треба, щоб лаялись за мову, за колір шкіри, за чий бог кращий та сильніший. А істина зовсім в іншому. Треба вийти з темного підвалу, бо вже настає ера світла, та побачити істину, побачити того слона ціликом.
- Ясно. Прийшов послухати про Всесвіт, а Ви мені про телят та слонів.
- А що Всесвіт. Ми і є Всесвіт, а Всесвіт є ми. І Всесвіт росте і набирається мудрості. Чим мудріші ми, тим мудріший Всесвіт, а чим мудріший Всесвіт, тим мудріші ми. Та добре вже, пізно, та й чай скінчився. Пора спати.
   Я попрощався з дідом і покрокував нічною вулицею додому. Думки роїлись в голові як бджолиний рій. Питань було більше ніж відповідей. І чим більше я спілкувався з дідом Відомиром, тим більше в мене виникало питань. Я йшов і все думав про Всесвіт, який неможливо осягнути уявою, і в той же час пор всесвіт, яким був сам, точніше, його маленькою копією. І чим мудріший буду я, і такі як я, то мудріший буде і Всесвіт. А може дійсно дід правий? Може ми, як ті сліпці, сидимо в темному підвалі і з телячим інтелектом, до хрипоти сперечаємося, який той слон, а вийти з підвалу і подивитись у світлі вранішнього сонця на справжнього слона ніяк не наважимось.