Як можна бути одночасно і християнином, і націоналістом?
 
Партія націоналістів вважає себе ідеологічною партією. Але ж і християнство є ідеологією ..
Як можна залишатися у стані внутрішньої гармонії перебуваючи одночасно в двох ідеологічно забарвлених ментальних просторах – християнскому і націоналістичному?
 
У своїх спробах зрозуміти цей феномен звернемося до аналізу, тобто розділення теми на частини. Першою частиною нехай буде «націоналізм», а другою – «християнство» ..
 
Отже, для тих, хто сприймає себе зліпленим українським богом з української глини під співи українських пісень, для того, хто сприймає українство як унікальний божий витвір і радіє з того, що народився в українстві, для того, хто відчуває на тілі українства пазури орлів і кому стає боляче коли вони шматують тіло, для того націоналізм має бути природним станом душі ..
 
Так я, що народився і зріс в радянському чистому полі, тлумачу собі український націоналізм ..
 
А як я, що був вихованим в комуністичній ідеології, тлумачу собі християнство?
 
Я тлумачу його як ідеологію общини, тобто – самодіяльної громади .. Життя без начальників і підлеглих .. Важко навіть уявити ..
 
А якщо вже уявляти, то не оминути любові ..
Хоча, здавалося б, достатньо бути доброзичливим і поважати одне одного .. Достатньо бути щирим і відвертим у стосунках і словах .. Достатньо у критичних обставинах забувати про себе, але дбати про всіх. І начебто для общинного побуту цього стане досить.
 
Але ж, де ж їм, таким гармонійним індивидам, взятися в достатній кількості у нашому жорсткому світі? Так ото ж ..
 
Тому саме в голодні і криваві часи з’явилися перші християнські общини. Один невіруючий, але німець, на ім’я Карл Каутський захопився свого часу темою перших християн і добросовісно її досліджував, щоправда, не полишаючи території іншої (соціал-демократичної) ідеології ..
 
Так от, КК вивів для себе і для нас тезу про пролетарський характер перших християнських общин. Бідний але люблячий (себе, ближніх, світ, життя, а перед усім – єдиного Бога) суспільний паразит (тіпа безробітного або хіппі) - таким постає мені реконструйований член общини.
 
Як можна любити Бога? Якого ні побачити, ні помацати, ні почути .. Аааа .. Виявляється можна .. Тільки пояснити цієї феномени (любові до Бога) не вдається .. Бо всі емпіричні пояснення грунтуються на відчуттях .. А любов до Бога .. вона є особливим станом душі .. Таким .. дуже абстрактним станом .. Аж до сльоз .. Можна було б написати дисертацію на тему «Любов до Бога – що воне таке?» .. Але не зараз і не тут .. Хм ..
 
Натомість націоналізм є цілком конкретним. Ось моя хата, ось моя родИна, моє село, мої пісні, моя мова, моє красиве і моє гидке .. Ось моя територія, моє повітря .. А. ось і мої божки .. Та я сам їх і вистругав з груші .. Бог вітру, бог вражаю, нє .. по-перше, бог сонця! Бог любові .. вісить при вході .. Все конкретно-зрозуміле. Можна і побачити, і помацати ..
 
Отже, націоналізм є ідеологією існування певної нації (або певного етносу) в конкурентному середовищі інших націй/етносів.
 
Якщо певна нація відчуває агресію (чи хоча б вороже ставлення до себе) з боку інших націй, то ця нація мобілізується для протистояння. Для того націоналізм має таку властивість як «войовничість».
 
І це було б нічого, аби воно було з’ясуванням стосунків між націями. Але ж нації не є общинами .. В націях є начальники і є володарі великих статків. Ми не здивуємося, коли дізнаємося, що начальниками і великими володарями стають найбільш амбітні особи .. А амбітність нічого не варта без войовничості. Отже, саме в середовищі начальників і володарів опинився зосередженим агресивно-войовничий потенціал нації.
 
І коли старший начальник та/або найбільший володар вирішував, що для повної втіхи і для майбутнього процвітання йому не вистачає території/(ресурсів, активів), що належать начальникам і великим володарям іншої нації, яка виглядає слабкішою, то такий начальник-володар вмикав алгоритм агресії.
 
Звичайно, що самі начальники з володарями на полі брані не бігали. Для того у них під руками були нації, які за потреби начальників виконували команду «фас» саме завдяки ідеологічному, на думку начальників, вишколу ..
 
В ті далекі часи, в околиці «нашої ери» (РХ), вирували територіальні війни .. За землю, природні ресурси, рабів .. Іудеї втомилися від війн, які вели їхні сусіди на сході і заході, бігаючи туди-сюди один на одного по головах іудеїв. Бомжів ставало так багато, що вони почали гуртуватися в общини, щоб знайти собі спокій і їжу, чи врятувати собі життя. За тлумаченням безбоженка Каутського, одна з тих общин виявилася (приблизно в 1-му столітті по РХ) найбільш життєздатною. І саме в її середовищі постає християнство – яке далі стає провідною ідеологією людства.
 
Перше («дике») християнство було ідеологією вкрай знедолених людей, хто за тих обставин життя не мав можливостей (а головне – не мав і надії) піднятися по соціальних сходинках. Єдиною втіхою для цих бідолах ставав рай після смерті. Ну, не зовсім для них, бо «вони» складаються з душ і тіл. Оскільки тіла без варіантів вмирають, то шанс потрапити в рай мають самі душі. Але в рай душа потрапить не автоматом. Пропуск отримують ті, хто ще тут, на Землі (і при живому тілі) «приходить до Бога», тобто сповідує і притримується Божих заповітів, чого неможливо робити щиро, якщо в душі немає вітчайдушної любові до Бога.
 
Пропустимо історію перетворення «дикого» християнства общин на «свійське» християнство ієрархій і храмів. Адже головним для нас є те, що християнин побутує в общині, любить Бога і своїх ближніх (а також і ворогів, бо так заповідав Христос), якого б етнічного походження вони не були.
 
Спробуємо тепер вгадати, з яких мотивів володарі поганських племен вирішили призвичаїтися до єдинобожія і яким боком вдалося прищепити космополітичне християнство до націоналістичної ідеології.
 
Здогадка 1.
В період становлення держави і нації на наших теренах знадобилася загальндержавна ідеологія і відповідна ієрархічна структура її впровадження. Досвід тогочасних європейських держав засвідчив, що християнська церква підходить на таку роль.
Здогадка 2.
Державним очільникам для гри на європейських підмостках була потрібна своя церква, яка підігравала б своєму суверену по каналах всесвітнього церковного організму.
Здогадка 3.
Народ змушений був прийняти нову віру, але прибрав її у свої традиційні поганські обряди.
 
У великих війнах ХХ-го століття християни однієї нації вбивали християн іншої .. В кожній країні націоналізм правив бал. При тому, що кожний прохав єдиного Бога допомогти саме йому ..
 
А в ХХІ-му столітті, куди пощастило потрапити нам, обставини дещо змінилися. Остання велика бійка XX століття володарів і начальників завершилася дуже повчально-промовисто, якщо дивитися на історичні катаклізьми з точки зору збереження життя на землі, саме – вибухами перших ядерних бомб. Адже після тих вибухів в свідомість начальнико-володарів поступово вкорінилося уявлення про безперспективність загарбань [чужих] радіоактивно-хімічно-бактеріологічно забруднених на століття територій. І начальники вирішили так: все, досить! Далі будемо жити за територіальним статус кво. І хто його спробує порушувати, той буде проголошеним всесвітньою редискою.
 
І от ми опинилися в мирному співіснуванні держав. Відсутність натепер зовнішніх загроз, як і зникнення голоду в цивілізованих країнах, це разом розмиває існуючій спосіб існування людства. Зокрема, в успішних країнах виникла і затверджується тенденція деідеологізації населення. В його житті зменшується і вага націоналізму, і ступінь релігійності.  
 
Втрата націоналістичної войовничості громадян напевно мала б турбувати очільників країн. Добре, що кожна з країн має в запасі маленький загін своїх наці .. Не виключаю, що існує міжнародний (можливо – усний) договір щодо чисельності таких загонів, подібно до договору про чисельність озброєнь.
 
Ну, а втрата певної кількості релігійності компенсується надбаннями громадянського суспільства. Західна цивілізація зросла на християнстві і є по суті християнською. А кому потрібен Бог, той має можливість знайти власний шлях до нього.