В. Висоцький «Про нечисть»
 
Оригинал
 
В заповедных и дремучих
Страшных Муромских лесах
Всяка нечисть бродит тучей
И в проезжих сеет страх,
Воет воем, что твои упокойники,
Если есть там соловьи, то разбойники.
Страшно – аж жуть!
 
В заколдованных болотах
Там кикиморы живут,
Защекочут до икоты  
И на дно уволокут.
Будь ты пеший, будь ты конный – заграбастают,
А уж лешие – так по лесу и шастают.
Страшно – аж жуть!
 
А мужик, купец иль воин
Попадал в дремучий лес,
Кто зачем: кто – с перепою,
А кто - сдуру в чащу лез.
По причине попадали, без причины ли –
Только всех их и видали, словно сгинули.
Страшно – аж жуть!
 
Из заморского из леса,
Где и вовсе сущий ад,
Где такие злые бесы –
Чуть друг друга не едят,
Чтоб творить им совместное зло потом
Поделиться приехали опытом.
Страшно – аж жуть!
 
Соловей-разбойник главный
Им устроил буйный пир,
А от них был Змей трехглавый
И слуга его – вампир.
Пили зелье в черепах, ели бульники,
Танцевали на гробах, богохульники.
Страшно – аж жуть!
 
Змей Горыныч влез на древо,
Ну – раскачивать его!
- Выводи, разбойник, девок,
Пусть покажут кой-чего!
Пусть нам лешие попляшут, попоют,
А не то я, матерь вашу, всех сгною!
Страшно – аж жуть!
 
Соловей-разбойник тоже
Был не только лыком шит,
Гикнул, свистнул, крикнул: - Рожа!
Гад заморский, паразит!
Убирайся без боя, уматывай,
И вампира с собою прихватывай!
Страшно – аж жуть!
 
Все взревели, как медведи:
- Натерпелись! Сколько лет!
Ведьмы мы или не ведьмы?
Патриоты или нет?
Налил бельмы, ишь ты, клещ, отоварился…
А еще на наших женщин позарился.
Страшно – аж жуть!
 
А теперь седые люди
Помнят прежние дела:
Билась нечисть груди в груди
И друг друга извела.
Прекратилось навек безобразие,
Ходит в лес человек безбоязненно.
И не страшно ничуть.
 
Переклад
 
У давно забутих Богом
Диких Муромських лісах
Усіляка бродить погань,
На людей наводить страх.
Розбишаки-солов’ї на дубах висять,
А мерці в трунАх кістками виляскують...
Страшно – аж жах!
 
У багнюці та болотах
Там водяники сидять,
Там живе така гидота –
Неможливо й розказать.
Хто з конем, хто без коня – не сховаються,
А в кущах лісовики в „дурня” граються.
Страшно – аж жах!
 
І який би лобуряка
Не втрапляв у темний ліс,
Хто за дівкою, хто з ляку,
А хто здуру в хащу ліз –
Вже й сліди замело хуртовинами,
І не бачив їх ніхто – всі загинули.
Страшно – аж жах!
 
Із заморського із лісу,
Де вже й зовсім страшний суд,
Де чортяки злі до біса –
Мало себе не жеруть,
Притяглися, пропади вони пропадом,
Щоб чортячим ділитися досвідом.
Страшно – аж жах!
 
Шеф місцевої сволоти
Влаштував бучний бардак,
А від тих був Змій триротий
І огидний вурдалак.
Насмоктались первака – в мозок вдарило,
То й по трунах гопака як ушкварили...
Страшно – аж жах!
 
Змій падлючий впивсь до краю,
Вліз на дуба і реве:
- Виводи дівок, хазяїн,
Хай покажуть, що в них є!
Лішаки нехай попляшуть – помилуюся,
А не будуть – матір вашу, тут спалю усе!
Страшно – аж жах!
 
Отаку страшну образу
Не стерпів абориген,
Заволав: - Свиня, зараза,
Сучий син, інтелігент!
Забирайся зі своїм клятим лобурем,
З вурдалакою отим, щоб він лопнув був!
Страшно – аж жах!
 
Заревіли патріоти:
- Увірвався вже терпець!
Де ота п’яна сволота?
Виходи до нас на герць!
Бач – нажерся „столиці”* – аж хитається,
А туди ж – за спідниці хапається!
Страшно – аж жах!
 
А от тепер поважні люди
Вам розкажуть, як колись
Билась погань – груди в груди,
Аж стогнав дрімучий ліс.
Повбивали одне одного рОгами –
То й немає в лісі жодного з погані.
Й не лячно ніяк!
 
* В ті далекі часи, коли був написаний переклад, „столицею” називалася популярна радянська горілка „Столичная”.