Українці не приховують свого задоволення та полегшення від рішення Вищого адмінсуду. Комедія в судах скінчилась,  адже присутнім доводилося годинами вислуховувати «доповіді позивачів" у дусі радянської пропаганди і витримувати агресивні вияви ненависті до українства. Перемога в суді логічна, хоч і непроста. Позовна заява, апеляційна та касаційна скарги позивача були написані за кордонами України, і в них є намаганням виправдати злочинні дії радянської влади на чолі з КПРС, фактично російської імперської влади, які спрямовані проти українців, проти нашого права проживати та господарювати на своїй землі, природного обов’язку української нації на боротьбу за незалежність. І дуже важливо, що такі намагання позивачів-україноненависників не увінчалися успіхом.
 
Найважливіший результат цього судового процесу у тому, що суд постановив - жодним судовим рішенням, у тому числі вироком Нюрнберзького трибуналу, діяльність УВО, ОУН, УПА, Карпатської Січі, УГВР, інших формувань засуджені як "фашистські" не були. І цей висновок суду можна тепер використовувати у боротьбі з тими українофобами, які стверджують протилежне.
 
Тривалий судовий серіал, який затіяли майже три роки тому українофоби-україноненависників щодо указів Президента про вшанування борців за волю України, нарешті закінчився. Під час судових засідань присутнім доводилось годинами слухати позивачів, які щоразу приносили гори антиукраїнської макулатури. Крапку в резонансній справі поставив Вищий адміністративний суд України, відмовивши їм в задоволенні їх касаційної скарги.
 
Оскаржуючи указ, яким свого часу Президент Укаїни вшанував борців за Українську незалежність у 20-му столітті, від вояків УНР до ОУН-УПА, позивачі пройшли всі інстанції української феміди. Після численних слухань Окружний адмінсуд Києва у липні 2011 року відхилив позов україноненависників. В апеляції їм відмовив і Київський апеляційний адмінсуд. Тепер же своє остаточне слово сказав ВАСУ.
 
  
 
Тож можна святкувати перемогу, хоч вона з присмаком гіркоти.
Бо в жодній державі світу не наважилися би оскаржувати в судах правові акти про визнання та вшанування борців за незалежність цих держав. Тільки у нас знаходяться такі потвори, та ще й з українськими паспортами.
Важко навіть собі уявити, як би ставилось суспільство до таких осіб, скажімо в Ізраїлі, Польщі.
А в пост-совковій Україні не лише дають змогу обливати брудом борців за її волю, а й дозволяють проклинати тих, хто поклав своє життя та здоров’я на вівтар незалежності України.