Те, що не вмістилося в комент. http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/16933.phtml ***
Взагалі-то тема соціальних змін в суспільстві неосяжна.
Ці зміни можуть досягатися як революційним, так і еволюційним шляхом. Для єволюційного шляху, головною передумовою я вбачаю політичну волю існуючої влади до таких змін і суспільна підтримка цієї волі.
У випадку Української деспотії
(деспотія — необмежена монархія, відзначається повним свавіллям влади, безправ'ям підданих.)
Так от, у цьому випадку я не бачу найголовнішого - волі влади.
*** Для революційного шляху передумов значно більше, але також, явно недостатньо.
Головною причиною я бачу відсутність довіри народних мас до опозиційних лідерів, які перебувають на волі. А ця недовіра базується на нещирості, нерішучості, декларативності і навіть часто «театральності» опозиційної боротьби керманичів-демократів.
Влада далекоглядно ізолювала справжніх борців, здатних на революційні дії, і демонструє рішучість кинути за грати кожного, хто стане на цей шлях.
Без сумніву це деморалізувало опозиційний стан, і занурило суспільство в глибоку стагнацію. По діям опозиції в період останніх виборів, було неозброєним оком видно показну рішучість і демонстрування єдності (що само по-собі дуже великий позитив), і в той же час розгубленість, і відсутність справжніх закликів до народу з метою тиску на владу.
Протистояння було, але воно було в пасивному режимі «необхідного самозахисту».
Народ продемонстрував те ж саме.
Активно підтримавши опозиційні партії голосуванням, він взагалі-то цим і обмежився.
Ті декілька сотень затятих «протестантів», при організаційному безладу з боку партійних вождів ніякої погоди зробить в країні не могли, хоча і зробили в тих умовах майже неможливе - відстояли більшість з можливого. Подумать тільки, а скільки десятків чи сотень тисяч прибічників обозиції, і навіть членів партій могли вийти на майдан!!!
Особисто я, на свої дзвінки в Київ: «чи не час мені вирушати на екскурсію в столицю?» -
кожен раз отримував відповідь – «Не пора», або: «почекай, вони про щось домовляються»
Це, пам’ятаю мене дуже тоді надихало...
*** Таким чином революційний шлях, як і єволюційний, в Україні не має головного – політичної волі, як влади, так і опозиції, так і в більшості громадян.
Через це становиться неможливим отримати надійний рецепт справжніх, не бутафорських змін в країні.
До того ж, українські «єліти» різного штибу, часто-густо волають пристосуватися до будь-якої тиранії,
хай би хоч гітлерівської, на правах лизоблюдів.
Такий собі єлітарний люмпен... Але про драчів згадаю краще іншим разом – віршами...
Доречі в цьому сенсі дуже тішать останні ініціативи справжньої, патріотичної частини інтелігенції.
Мова про:
«Звернення до народу ініціативної групи 1 грудня»,
«Українська Хартія вільної людини»
«Звернення “Геть від кремлівського ярма!” Народного комітету захисту України до Президента Віктора Януковича.»
Якби ж на ці звернення хтось зважав!
- Чи доніс ці звернення хтось до широких верств?
- Чи студенти вищів їх читали? Або хоч викладачі нижчої ланки?
Сумніваюсь, не кажучі вже про робітників та селян.
Але тим не меньш це чесна позиція, і потрібна робота, котра, маю надію, колись дасться взнаки. Може...
***
І от у цих умовах, що ми маємо?
Як на мене – лишається чи не єдиний реальний шанс для країни
Російською це звучить як "Дворцовый переворот" Українською не так смачно - "Палацовий",
Це коли коли якийсь Ахметка зі своєю бандою, чи... (навіть не можу уявити хто ще, бо Кушнарьова прибрали завчасно, а інші фігури не самостійні) протистане проти бєзпрєдєла сім"ї Узурпатора.
Там є організаційна структура і бійці, і гроші, і зброя і, (може статися) воля.
Тоді може з"явитися шанс і для народу, в ході перевороту закріпити якісь демократичні засади, винищені Йанусовічем.
Тоді можливе переформатування під західний зразок, і повільне просування в цьому напрямку.
Але чи раптом не захоче цей, чи подібний олігарх стати новим деспотом?
Думаю що ні, бо в такому разі європи з америками захлопнуться для їх апетитів, і залишиться єдиний шлях - до російської імперії, гарантовано забезпечений.
Зараз якраз Йанусовічь всім показав цей шлях, яким не можна йти. Бо тупик...
Тут не можу не зацитувати сам себе, бо так лаконічніше:
«А в «Мордере» - зона, жестокий оброк,
Лобзание стоп вертухаю…»
Звісно я виклав не всі можливі варіанти розвитку, а тільки один, і то без врахування впливу багатьох чинників, таких як:
«Рука Москви», «Вашингтонський обком», «Березовський», «Жидомасони».
Не розглянув такі моделі,як: «Бунт, жестокий и беспощадный», «Військова Хунта», або «Диктатура пролетаріяту».
Записав я свої роздуми не тому, щоб зобразити вірогідного владосприємця – рятівником країни,
а заради моделювання всіма нами, на випадок «дворцового переворота» власної поведінки,
і вибору сторони, яку треба підтримувати, або якій сприяти.
З цього приводу додам маленьку вирізочку з прес-конференції ініціативної групи «1 грудня»:
Доречі, скориставшись нагодою, свого часу Більшовики захопили владу, навіть програвши вибори, і перебуваючі в меншині.
