Здається, прийшла пора в Спільному проекті домовимося про святе – тобто, про гроші
 

 
«Без суттєвих коштів на оплату роботи спеціалістів наша спільнота роботу такого масштабу не підніме» - так вважають деякі експерти.
 

 
І дійсно таки: якщо вирішувати ТРАДИЦІЙНИМИ засобами, з грунтовними напрацюваннями аж до пакету законопроектів,
 
потрібні ВЕЛИЧЕЗНІ кошти.
 

Нагадаю, що наша мета –
 
спільно обгрунтувати Візію України і погодити до неї Дорожню карту.
 

Фінансувати такий грунтовний науково-експертний пошук мають можливість владні органи або олігархічні структури. Але вони не зацікавлені в наявності стратегії, оскільки вже зараз ясно, що будь-який позитивний варіант майбутнього України виключає збереження чинної олігархічної Системи.
 

Закордонні донори не фінансують подібної науково-дослідної роботи з двох причин:
 
- не здатні це робити в принципі;
 
- не хочуть бачити Україну сильним суб’єктом на світовій шахівниці.
 

 
Більше за те: якщо навіть якесь з названих джерел надасть кошти, одразу виникає питання: кому, для чого і на яких умовах?
 

 
І тут з’ясується, що кошти дають ЛИШЕ перевіреним виконавцям: тим, хто зробить роботу, результати якої влаштовують замовника. Яке майбутнє може влаштувати вищезазначених замовників – вгадайте з двох разів.
 

 
І – хто з українських громадян повірить, що такі пропозиції «перевірених виконавців» у наскрізь корумпованому суспільстві варті їх підтримки?
 

Таким чином,
 
фінансовий парадокс амбітності Спільного проекту полягає в тому, що гроші лише зашкодять і ЗІПСУЮТЬ всю справу.
 

Навпаки: відсутність коштів залишає роботу чистою від чвар і підозр, полегшує компроміси, і стимулює моральні, альтруїстичні ресурси учасників.
 

Цього цілком досить – принаймні, на стартовому етапі.
 
Нам не потрібні гроші тому, що наша громадська спільнота виконує суто громадянську експертну функцію.
 
Для експертної оцінки ВЖЕ напрацьованих «блоків» майбутньої Візії та Дорожньої карти коштів не потрібно: це можна зробити силами освічених громадянських активістів за участю невеликої кількості професіоналів.
 
Така робота потребує коштів на два-три порядки менше, ніж на СТВОРЕННЯ детального проекту.
 
Для погодження Візії громадянськими активістами гроші також не потрібні: маємо можливості соціальних мереж.
 
Лише коли спільнотою будуть пройдені названі три етапи, настане час обгрунтування окремих, «галузевих» пропозицій, які впишуться в загальний концепт проекту.
 
Коли загальний концепт Українського проекту буде погоджений представницькою професіональною спільнотою, залучення грошей стане потрібним, але вже БЕЗПЕЧНИМ для проекту, бо не спотворить його на користь донорів.
 
Щодо ж дрібних сум на організаційні витрати певні кошти зможуть зібрати волонтери Спільного проекту.
 
Наприклад, так: «С помощью интернета за 2 месяца собрали почти 40 тыс. грн. http://e-democracy.in.ua/politychna-systema?start=5
 
Схожий метод ще три роки тому успішно застосував відомий російський блогер Олексій Навальний: «Блогер Навальный собрал 2,5 млн. на борьбу с коррупцией
 
http://www.newizv.ru/lenta/2011-02-07/140655-bloger-navalnyj-sobral-25-mln-na-borbu-s-korrupciej.html
 
Дещо інший цікавий метод самофінансування громадянських ініціатив пропонував учасник групи Спільний проект Дмитро Мурін.
 
А пізніше, коли спільнота надасть перші конкретні пропозиції, знайдуться і в Україні ось такі підприємці, які скинуться на своє і наше майбутнє наприклад, за таким принципом: «Бізнес: інвестиції в реальну опозицію
 
http://e-democracy.in.ua/spilnyj-proekt/671-biznes-investyciji-v-realnu-opozyciju
 
Було би цілком логічним, якщо першим зрушить такий ІТ-бізнес:
 
http://e-democracy.in.ua/ekonomika/697-aga-os-vzhe-j-krupnyj-biznes-publichno-vyslovljuje-nevdovolennja
 

Одним словом: зранку – стільці, ввечері – гроші. Або – навпаки
 
http://e-democracy.in.ua/spilnyj-proekt/701-finansovyj-paradoks-ambicijnosti-spilnogo-proektu