Крілик гострить зуби
 
Нашого Крілика закидали в Ужгороді яйцями. А він все стояв і фур-фур ладував. І так спритно, навіть театрально від тих яєць ухилявся, що у мене закралася тиха підозра, жи і та акція входить у сценарій мітингу. Принаймні оті ухиляння виглядали на добре зрежисеровані. Бо ж саме задля цього готувалася фраза: «Я не той типаж, який яєць боїться. А ось за ваші яйця я можу й взятися».
 
Згадалося... Приходить пацієнт до лікаря і просить його каструвати. Ну, той взяв та й теє... чик-чирик скальпелем... А потім питає: «І нащо вам то було? Таж ви ще молодий чоловік, могли ще купу дітей мати». А пацієнт: «Та видите, вженився я на єврейці, то вона попросила». – «А, то, може, вам треба було обрізання зробити?» – «О! А я як сказав?!».
 
От тепер і думай, що чекає тих, хто проти Крілика...
Наша Сяня
 
Ой, чулисьте – Сяня Білозориха вийшла з Єдиного центру! Як Афродіта з піни. Нє, скорше, як сливка з... самі знаєте з чого.
 
Сиділа-сиділа там ціхо-ша, а тут під дією газів – гульк! – і вилетіла, і вже знову в перших рядах демократичних сил. І вже знову зажигає.
 
Ну, повний ЄЦ! А ще ж недавно наша україночка тьохкала, аж заливалася: «Єдиний центр» сформувався як політичний рух, тому що цього потребує сьогодні країна. «Єдиний центр» є силою, що відкриває можливості для людей, які відбулися... ми пропрезидентська політична сила».
 
То так виглядає, жи Сяня не відбулася? І чого би то кумася Президента кидала напризволяще пропрезидентську політичну силу? Невже Порошенко цюцьою поманив, і пішла голубонька, пошкандибала... Шкода, що зупинилася і не шкандибала далі, за межі Верховної Ради.
 
Але жи для такої цьотки нема ніц святого, то видно вже з того, що вона з Ганцьою Герман вирішила сотворити свій варіант великого герба України. А вийшла чергова варіяція на сталінський. Бо що ще з такого дивного союзу центрової Сяні і ПРданутої Ганці могло ся вродити? Тільки ще їдна потвора.
Поющіє
 
Я не знаю, в якій ще країні світу серед депутатів є співаки. Може, у Зімбабве, бо там вони всі співають і танцюють, як слона вполюють.
 
Але за які гріхи нам така напасть? Ади-во Руслана... Спочатку співала за Ющенка, а на концерт задля друга Януковича навіть майтки забула вбрати (дивись в інтернеті «Руслана без трусов»), а тепер – з Юльцьою в с-с-серці.
 
Постає питання: якщо Юльця в серці, то в якому органі тіла був Янукович? А де був Ющенко? І яким чином відбувалося очищення організму перед тим, як прийняти до серця Юльцю?
 
І навіть тота, жи «нє сука і нє криса», теж пішла співати до Юльці. На завершення концерту виходять на сцену усі співаки і співають Юльці гімна. Тобто, я хотів сказати, гімн. Про червоне серце. В центрі Юльця, а по боках Руслана і Магілєвская. І заливаються так, аж вочи закочують, і видно, жи мають з того не тільки моральне задоволення. А от щодо майток – то не певен.
Сімейне ОДА
 
А на нашім задуп’ї теж люди жиють у своє задоволення. У Львівській ОДА тєжко гарує заступником голови Ярцьо Кашуба. А керівником представництва Держкомпідприємництва у Львівській області – його жіночка Ольця. І шо цікаво! За давніми традиціями Галицького королівства, коли трон передавали синові, сеся посада їй перейшла у спадок від Ярця, котрий тото представництво раніше очолював. І видно, то було тепле місце, бо не захтів Ярцьо нікому іншому його передавати. І то так моцно не хтів, жи навіть потому ся вженив на тотій пані.
 
Так жи було то всьо за пляном. Спочатку галантно звільнив крісло, а потім ся вженив. А якби було навпаки – любов утром, а стулья вєчєром – то було б не альо. То би пан Кміть не мав шо на тото вповісти. А так всім каже, жи порушення нема.
 
Ну і тепер маємо незлецьку ідилію. Солодка парочка – пошли Боже теплі кріселка ще й їхнім діткам – працює на державній службі у тісному контакті без відриву від виробництва. Бо тепер пан Кашуба натхненно курує пані Кашубу і на роботі, і в хаті. І хтозна, чи часом ся не пльонтає і не вимагає в робочий час пляцки картофляні замість звіту. А вдома звіт замість тогово.
 
Цікаво, що то буде 1 січня 2010 року, коли набере чинності нова редакція закону про державну службу, котра забороняє працювати в безпосередньому підпорядкуванні чоловікові і дружині. Тут я виджу іно два гепі-енди: альбо хтось з них піде на єншу роботу, альбо бідачки розлучаться.
 
Шкода, жи нашого Ярця увага преси з того питання дуже нервує: «Я особисті речі не коментую!».
 
Перепрошую! Але то не є особисті речі, пане Ярцю. То є громадські речі, бо сидите ви там за наші гроші. Ви є наша наймана робоча сила. А як вам то ся не подобає, то йдіть «моршинську» помпувати. Бо ади вона скоро буде дорожча за шампанське. Так жи не збіднієте.
Зацофані рейдери
 
А чи я не казав, жи львівська інтелігенція буде ся множити? Казав Але не думав, що квадратно-гніздовим способом зі швидкістю колорадських жуків. Бо ади-во маємо ше їдну бригаду, котра складається з «провідних львівських науковців, істориків та громадських діячів», котрі алярмують на ґвалт керівництво держави, СБУ та міську владу Львова, аби не допустити створення Музею «Тюрма на Лонцького» під егідою СБУ.
 
Бо гейби «місто Львів, володіючи великим культурним потенціалом і тривалими міжнародними зв’язками, повинно бути основним ініціатором і засновником такого музею. Саме львівська громада є надійним гарантом створення та стабільної діяльності вищеназваної установи».
 
Я би тутка за львівську громаду не дуже просторікував, бо вона не є жодним гарантом, а булькою з носа. І досі справно самі бульки випускала, а її ніхто не слухав і не слухає. Зате не раз і не два ставала підстилкою для влади – що львівської, а що столичної. Без різниці.
 
Цікаво, що серед підписантів частина людей взагалі не зі Львова, і невідомо чому я маю бачити в них «львівську громаду». Бо, скажімо, що має до львівської громади гарний поет і перекладач Марко Царинник, який живе в Америці? І що цікаво: той матолок, який складав список псевдольвівської громади, ледве чи бачився з Марком, коли він у серпні провідав Львів. Бо фігурує він тут лише, як історик. Видно, це виглядає поважніше за «поета і перекладача», яким він значиться в «Енциклопедії Українознавства».
 
А коли я декому зателефонував і запитав, чи він то-то підписав, то почув: «Та нашо воно тобі тре? Та мене попросили...», але врешті таки признавався, що не підписував. Ще один поважний підписант пояснив, що усе це для нього до лямпочки, зовсім не принципово і він не збирається наполягати на тому, щоб відібрати музей в СБУ. Коли ж я йому пояснив, що за цим воланням інтелігенції криється, то взагалі засумнівався, чи не вляпався в авантуру.
 
Насамкінець наведу ще один доказ авантури: чомусь ті, хто справді сидів на Лонцького, до підписантів не зголосилися.
Залізничні тормозки
 
Я від нашої залізниці просто балдію. Бідачка тілько й дивиться, де би то ще яку копійку урвати, хоча й так квитки у нас найдорожчі у світі. Скільки не їжджу за паркан, то ніколи не купую зворотного квитка, бо знаю, що ТАМ куплю дешевше. Уже мовчу про сервіс. Чомусь ТАМ, коли купуєш квиток заздалегідь, виходить дешевше, і тільки у нас – навпаки. Чомусь ТАМ окремі квитки дійсні кілька днів, і здати їх можна без проблем.
 
Але от щодо сервісу. Не довго думали на залізниці, і вирішили до вартості квитка додати ще й харчовий набір. Для купейного вагону – на 35 грн, а для спального – на 45.
 
Що ж входить у цей подарунок долі? Булочка або коржик, по 50 г. ковбаси та сиру, мед, шоколад і масло. І яка ж радість для Львівської залізниці! Булочки та коржики будуть пекти їхні кондитерські цехи.
 
«Ми робимо це для зручності пасажирів, – тішаться залізничники, – можливо, хтось не мав змоги взяти з собою їжу в дорогу».
 
Сказати, що це дебілізм – нічого не сказати. Яке вони мають право нав’язувати нам свої «тормозки»? А якщо хтось діабетик або перебуває на дієті? То на біса йому ваші булочки і шоколад з маслом? А якщо у когось холестерин понад норму, то ковбаса і сир теж зайві. Я, скажімо, не є на дієті, але булочок і коржиків принципово не вживаю. Тим більше на канцерогенному маргарині, а не на маслі з метою економії. Не вживаю і меду, масла та ковбаси невідомого походження. І шоколаду з хімією теж. Я взагалі ковбасу їм іно на Різдво і на Великдень. Та й то переважно власного виробництва.
 
Безглуздий такий набір у нічному потязі. Напихатися ковбасою о 6-7 годині ранку? Дякую.
 
То є свинство, якого світ не бачив. Ще-м такого нав’язливого сервісу не здибав ніде у світі. Бо у світі завше люди мають вибір.
 
Але як то буде виглядати насправді я вже знаю. Їду якось швидкісним потягом до Кракова і знаю, що там теж примусово тицькають набір туриста – якийсь пундик, чай, ще щось, ба навіть зубну щітку і мило. Але от під’їжджаємо вже до Кракова, а мені ніц ніхто не пропонує. То пішов я до провідників і спімнувся. Нє, жиби я то конче потребував, але як оплачено, то вже най буде. Ви би виділи їхні писки! Таке вражіння, що я посягнув на їхні чесно зароблені гроші. Але дали. За десять хвилин до кінцевої зупинки.
 
Можна собі уявити, як будуть провідники хімічити з тими наборами, якщо вони додумалися перетворювати одноразовий пакетик чаю на пакетик тривалого використання.
 
І такво жиєм. У вічній борні. Або ми їх, або вони нас.
 
Юзьо Обсерватор.
 
http://www.zik.com.ua/ua/news/2009/10/13/199914