Круто не праві ті, хто вважає, що ми побудували неправильну державу. Про всяк випадок нагадаю, що у нас держава сформована унікальною нацією, яка, в свою чергу, сформована з унікальних людей. І тільки посереднє падло з дотрипільськими мізками може тихо мнявкати про недостачу (ги-ги) «професіоналізму» у справі державного управління.
 
Здається, товаріщ Лєнін сказав про кухарку і державу в тому контексті, що Вона може керувати Нею. Твердо пам’ятаючи заповіти лєнінізму, тоді ще не еліта, а отвєтствєнниє товаріщі, без жодних комплексів заходились будувати комунізм в окремо взятих сімейних господарствах. З часом, всі заповіти Владіміра Ільїча відійшли глибоко у підсвідомість, однак, цей, найголовніший – про кухарку і країну – набув статусу одинадцятої заповіді і, попри позірне заперечення у паралельній теле-реальності, одностайно прийнятий без суттєвих заперечень так легко ще й тому, що «маленький українець» щиро вважає мистецтво управління еволюційним розвитком хапального рефлексу.
 
Основоположна різниця між світоглядом сучасного українця і якогось недобитого під Полтавою шведа є в тому, що швед припускає, що його влада може красти. Українець же припускає, що його влада може бути чесною. Відповідно, швед ставиться до своїх чиновників з підозрою, а наш чоловік – з надією.  Надія, як то заведено віддавна, вмирає останньою, тому шведський чиновник, запідозрений у чомусь протизаконному, не має жодного шансу  ніколи повернутись у владу, а наш чиновник, навіть за конкретної заведеної кримінальної справи, не має жодного шансу випасти з пасьянсу.
 
Безконечна ротація одного і того ж матеріалу наводить на думку, що так воно і має бути в країні, де освіта випускає у світ ультрапрофесіоналів у всіх галузях народного господарства крім тієї, яка записана в дипломі.
 
Врешті-решт, до чого тут диплом?! Цей необов’язковий атрибут настільки умовний, що не відомо для чого його купляв Кислинський.   Пацан лоханувся жорстоко. Досвід показує, шо сей артефакт є швидше перешкодою аніж перевагою. Осьо, наприклад, Коля Рудьковський (тоже пацан з образованієм, як і Кислинський) був тяганий по судах, як старе відро. А Зварич, той шо Ромко, спокійно кочує туди-сюди кріслами і пречудесно почувається, при тому, що ще й на диплом не тратився!
 
Одним словом, система влади закільцьована в чітких критеріях, де оцінюється готовність  «заробляти і ділитись», а це, згодіться, цілком конкретна і об’єктивна оцінка. Управління в нашому розумінні, ніяке не мистецтво, ніяка не професія. Це кустарне вміння нагнути підлеглого і правильно скерувати фінансові потоки. Все.
 
Отже, маємо країну, що абсолютно точно відповідає запитам суспільства. Суспільство згодне пробачати своїм політикам маленькі слабості. Суспільство чудово розуміє, що саме так і слід поступати на відповідних постах. Конвертувати не тільки можливості, а й недоліки в реальний дохід. Тільки так. Ось і конвертував Петро Олексійович Порошенко сльози і соплі 2005-го в конкретний результат 2009-го.
 
…А ви читали «Убити Юлю»?  Я читав. Найбільш ефектно там було зображено саме Порошенка. Коли цього року писатимуть «Убити Юлю №…» (до виборів треба б встигнути!) слід знайти такий же колоритний типаж. От, і з кого вибиратимуть? Порошенко, Третьяков і Мартиненко зараз же ж друзі!
 
Раніше – все зло було від шоколадного зайця. А зараз – від смугастого кролика. Ох, як все зміліло – раніше всі вони були «любі друзі». Зараз – просто професіонали. Таки вміє Юля перевиховати людей! Всі гадали: Порошенко заважає. А він, виявляється, теж працював!…