***
 
Ми так боролись, так впирались
У кожен клапоть рідної землі,
Що забували помирати
Від кулі в власному чолі...
 
В тяжких боях біля Джанкоя,
Коли наш полк пішов на штурм, -
Я тричі закривав собою
Вогонь ворожих амбразур...
 
Я пам’ятаю все, як було –
Дзюрчав струмок, строчили кулемети.
Ми зачищали наждаками кулі
І мріяли, за що помремо:
 
„Прийде весна, і наші партизани
Намилять зашморги на всіх майданах міста...
І кілька днів гулятимуть краяни...
І жодного козла чи комуніста!”
 
                              Зорян Безкоровайний
(Ніч 9 березня 2001 року, кутузка для тимчасово затриманих десь біля київського залізничного вокзалу)
 
                  ***
 
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди — на сталь перекуті в огні,
Це люди — як брили камінні.
 
Не втішені власники пенсій і рент,
Тендітні квітки пансіонів, —
Хто кров’ю і волею зціпить в цемент
Безвладний пісок міліонів.
 
                            Олег ОЛЬЖИЧ 1940
              ***
    Маленька ремарочка...
Російські народи так само як Українці  вихолощені імперською селекцією. Багато хто з них не знає свого коріння вже після діда, бо ця пам’ять була на заваді планам комуно-імперської гебні.
Тоталітаризм – нищить всі особисті коріння, не залежно від національності, чи віросповідання, бо комуняцька імперія потребує тільки зомбованих гвинтиків - космополитів для здійснення своєї людожерської  мрії світового панування, або хоч диктатури.
Тому не маю жодних забобонів до росіян взагалі, мова йде про Українців, Україну, і її ворогів.
 
              ***
«Морфоло́гія» (від грецького μορφη morphe — форма, λογία logia — слово, вчення) — розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему їх  словозміни.
 
«Сема́нтика» —  розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення  слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова σημαντικός (семантікос), «значимий», з σημαίνω (семаіно), «значити, вказувати» та також від σήμα (сема), «знак, позначка, символ».
            
              ***
    В російській мові слова ДОСТОИНСТВО и НЕГОДЯЙ між собою ніяк не споріднені. Хоч догори дригом роздивляйся ти ці два слова – але побачити в них єдине походження не вдасться.
Але не так в Українській мові.
Українська - дає наочний приклад протиріччя між  ГІДНІСТЮ і НЕГІДНИКОМ, констатуючи відсутність гідності у останнього.
Що я вбачаю в цьому такого, важливого?
А те, що в данному випадку у самій семантиці слів закладена неможливість їх одночасного вживання щодо однієї особи.
Якщо людина негідник – то про її гідність не може бути і мови, бо це просто зустрічає опір свідомості.
В той же час російською, про «достоинство негодяя» можна запросто вести дискусію.
Наприклад: «Он негодяй, но в нём много других достоинств»
 
    В українській мові  слово «Зрада», як на мене, схоже на зречення Бога Ра, або відречення від заповіту, і щось таке, чого мудрі не радять робити...
В російській – «измена», «предательство»...
Ці слова своїм змістом створюють певну виховну атмосферу в суспільстві, де «зрада»  - це просто «измена», яка передбачає легковажність переміни,  або «предательство», що несе в собі просте передання чогось, або когось, кудись, або комусь, і по-суті не дає ні оцінки ні навіть окрасу цьому діянню.
Чи не тому, в нашій добряче-орусяченій культурі і традиції  таке поблажливе ставлення до зрадників, мовляв: «кожний би на його місці вчинив так само...»  або: «предложение от которого невозможно отказаться»
Чи не в цій поблажливості – корні поголовного запроданства у вищих щаблях не тільки влади, а й «культурної» еліти?
Я вважаю, що це має колосальний виховний вплив для всього суспільства.
 
    Пам’ятаєте, в радянські часи, алкогольне сп’яніння було пом’ягчувальною обставиною, частково виправдовуючи будь-який злочин? І це було записано в кримінальному кодексі...
Зараз не треба бути п’яним, щоб коїти беззаконня.
Достатньо бути негідником, плювати на той закон, на суспільну мораль, і мати індульгенцію від таких же негідників. Треба бути підлим , але корисним підлій владі.
Так би мовити: «свій – до свого – по своє...»
 
    Таких сенсових неспівпадіннь між цими двома мовами - «типа-антонімів» доволі достобіса, якщо навострити око, бо ми їх не бачимо просто за звичкою.
Чому ж така різниця сенсів в словах споріднених мов «братніх народів»?
Думаю, справа в  тому, що український менталітет відрізняється від російського, так само, як і мова, бо має в основі європейські, а не азійські корені-гени. І це – явна небезпека для планів Москви.
Але, знищивши ці атавізми, можна отримати  первісного «Гомо Совєтікус», що і потрібно для відновлення імперіі, як КГБ і планує.
Русіфікація України має на меті ту ж ціль, що і політика КПРС, а саме –
Тоталітаризм, і знищення особистості
 
    Нажаль я не лінгвіст, і не мовознавець, і тому не претендую повчати шановну аудиторію, а навпаки, знаю напевно, що маю серед читачів багацько досвідчених мовознавців. Маю надію, що ви-то і розставите всі крапки над «І». Буду вдячний, якщо до того Ви ще й не будете буцикати мене – ділетанта аж занадто ревно.
 
    Доречі цікаво, чому в російській мові так часто вживається цей вираз: «розставить крапки над «І». Навіщо це їм?  В них же є свої «Ё» - беріть, розставляйте крапки над Ё!
Але ні! Вони чомусь завзято розставляють крапки саме над неіснуючими в їхній абетці, чужими «І». Але то таке...  «загадочная душа»...
 
    Наостанок хочу привести ще один приклад...
Правду кажучі, заради цього прикладу і була затіяна вся ця замітка, але якось з’їхав з колії...
Колись, років з двадцять тому, перебуваючи у Польщі, я звернув увагу на окремі слова, які, як би доповнювали мій «могучий русский»
Вони були напрочуд зрозумілі, і радували вухо, допомагали порозумітися з посполитими.
 
Zdrada, porada, rosyiski, kajdany, sprytny, komora, miasto, strawa, oko, kawa...
І ще сотні слів, з якими мені було легше адаптуватися до нових умов життя.
За тиждень я вже спілкувався не дуже напружуючись, а за два – майже вільно, з усіма, включаючи і дітей. Правда що тільки словниковий запас не вражав кількістю слів.
Вечорами, після роботи я співав з поляками щось навроди:
 
                "Йде дявчина по лясє, по лясє
                 Под спідніцей цось нясє, цось нясє..."
  
    А от мій друг, з яким я втрапив до Варшави – не міг лика зв’язати ані в той рік, ані в наступний. Чому? А тому, що я в школі вивчав українську мову, (хоча поза школою - виключно російська), а він – «русскоязычный». І це при тому, що він власноруч, по підручнику, свого часу вивчив англійську, і це доведено експерементально, бо ми з ним були не тільки в Польщі, і це його знання дуже знадобилося.
Так от, я хотів навести останній приклад…
 
    Є таке чудове слово «Гонор».
Є воно як в українській мові, так і в польській.
Різниця - знов таки в  сенсовому навантаженні.
Для поляка гонор – це його честь, і добре ім'я.
За свій гонор, поляк буде битися до перемоги. Бо це його гордість і слава, і найголовніше – самоповага…
Поляк без гонору – цього просто не може бути, бо це для нього ганьба.
А ще поляки – неабиякі націоналісти.
Respect і уважуха їм за це.
 

    Щось мені підказує, що і в Україні свого часу це слово теж визначало те самеє, що і в Польщі, але дивним чином було зачищено, і витіснено з ужитку.
А те що недочищено – існує зі знаком мінус, і має значення: - марнославство і пиха.
Хто це зробив?
– а, всі прийдешні окупанти і їх сатрапи – намісники.
Як це зробили?
- а, винищуючи все, що сміло підняти голову, і подати голос.
Згадайте всі ці переселення, гулаги, голодомори – все це селекція…
А селекція передбачає суворий відбір з правом на життя тільки пагоні (чи погані) заданих параметрів.
Для чого це робилося, і робиться зараз?
– а, для того, що якщо нема у вжитку слова, чи терміну, то годі й надіятися, щоб «невідомоякназвать», - було рисой натури, частиной менталітету народу, який забув що воно і таке…
 

    Сотнями років велася ця політика упокорення українського гонору, починаючи ще до переяславської угоди, яку тільки но заключивши – сховали в підвали кремля, і до сих пір там же і ховають.
Підлим підкупом гетьманської старшини, вбивством непокірних, хитрим улещуванням і кріпосницьким рабством, Ленінськими декретами і Сталінським мордуванням цілої нації було впроваджено цю селекцію.
 

    У щирих Українців – В’ячеславів Чорноволів, які йшли за волю України в табори - народилися перелякані Тарасики Чорноволики, ладні співпрацювати з дияволом, задля тридцяти срібників. (Чи нахріна воно йому було нада? Хто скаже?)  У Богданів Ступок  породилися  Остапики.
Переродилися Скрипки... Перемалювалися Драчі.
Вихолощується генофонд.
І не допоможе нам ні Європа, ні Америка, бо допомогти можна лише тим, хто щось вже робить.
Уявіть собі таке: приїхала делегація на поміч, а ми лежимо на диванах і кляцяєм на клавах.
Чим вони можуть допомогти нам у боротьбі?
Тільки лягти поряд з нами і включитися в боротьбу.
Так нахріна їхати? Вони і там чудово кляцять можуть!
А вони такі Їдуть. Походять, подивляться, руками розведуть, і гайда додому...
 
    Відроджувати кожен день в собі і своїх дітях наш, український гонор – це домашнє завдання для кожного окремо, і всіх нас разом.
Не гнути спину перед сильними, чинити опір свавіллю на кожному кроці, гуртуватися з тими, хто на це вже, або щє здатен, і робити маленькі справи-вправи для підтримки тонусу, це те, що може зробить в міру своїх можливостей кожен. За нас це не зробить ніхто інший.
Коли ми становимся на коліна перед негідниками - ми вбиваємо в собі наш ген честі і гідності. Свій гонор.
Видави з себе раба!!!