Скільки раз я переконував себе, що допоки в Україні є ( а вони таки реально є) нормальні люди - доти можна якось жити.Нехай не надто добре, нехай з розбіжностями - але можна.Час візьме своє.Для декого з моїх однокурсників "розливу" 90х років сама ідея незалежної України була дикою і незрозумілою.Вони вчили історію України, добиралися до архівів, переконувался у тому, що практично весь період СРСР - брехня на брехні, та ще й звернена в минуле і розрахована на майбутнє.Багатьом просто ставало страшно.Дисонанс між отриманим комплексом інформації і звичною парадигмою мислення був просто нищівним.І рятували свій внутрішній світ вони хто як міг.Я не мав , та зрешти, і не маю права у чомусь їх засуджувати.І це стосується не лише моїх однокурсників.Людям на Сході України (за невеликими винятками) було взагалі досить нелегко.Незалежність звалилася на нас таким собі "чемоданом без ручки".Референдум - референдумом, але хто конкретно бачив майбутнє України як незалежної держави? Західна Україна? Так вона ж досі пострах для багатьох, навіть після безпосереднього ознайомлення! Схід (оговорю, що ні в якому випадку не ділю наш народ) хотів незрозуміло чого, тобто поєднання совкової безалаберності із приватною власністю. От і схрестили бульдога з носорогом. Та й взагалі складалося враження, що для багатьох з владного Олімпу незалежність України - явище скороминуче. Тому і думати про майбутнє варто лише з точки зору наповнення власної кишені. Що вони успішно робили і роблять досі. А Україна все одно живе. Терпить, дурна, але живе. Та ще й норов виявляє. Не хоче впасти в ноги "батюшке-царю". І що робити з "упертими хохлами"?
    Але, як кажуть старші люди, "на все є рада". Маю на увазі, що на кожну проблему є своє вирішення (хто не знає галицького діалекту). У нашому випадку ним стало формування такого політичного істеблішменту, метою якого стало особисте збагачення. Наше надзавдання - пережити "совковість", якою закажена велика частина суспільства. Саме вона дає сили теперішній владі. Дасть Бог - переживемо. Не вони перші. Але дай Боже, щоб останні!
    Тепер про тих, кому досі не зрозуміло, що "Україна - не Росія". Не хочу вдаватися в особистості. Можу (хоча й не повністю) зрозуміти позицію тих з персоналу ДД, котрі "важко страждають" в Україні. Вони виявили, біднятка, що українці хочуть мати свою країну, історію, більше того - своїх героїв. Та ще й не "затверджених височайше". Що ж вам порадити? Лише одне - "Тягніть ногу!"
    З.І. Для тих , котрі дозволяють собі вирази типу "свідораснуті", "свідоміти", "оранжоїди" і т.п. Казіться, суки. Ви тому і казитеся, що по вашому не виходить. Де б ви не були - у Києві чи в Нью Йорку.