Пікетування під ЦВК має всі шанси тихо загинути, так само, як і майданчик підприємців проти Налогового кодексу. І скоріш за все – на третю ніч. По стандартам спецпідрозділів усіх часів і народів.
Чому так? І чому це не сталося в 2004 році?
Якщо коротко – була народна підтримка, велика підтримка. Було багато людей, і стандартно проблему можливо було вирішити лише великими силами та кров’ю.
А зараз? Проаналізуємо?
Я про людей, які були, є, будуть, чи могли би бути на майданах. Не тільки про вибір, а й про захист цього вибору. Так що їм заважає?
 
Головне питання завжди одне.
Як сказав Кіт - Головне - заради чого людям збиратися.
Сто пудов. Але не треба забувати і ще про одне: важлива не тільки мета, а й вірогідність її досягнення. Якщо чесно - жертовність не найпоширеніша риса характеру людей.
Але про це ніхто й не згадував на Майдані-2004.
Так в чому різниця?
 
Розглянемо чинники?
 
Мета - так. Але це лише один із чинників. І завжди будуть ті, хто підтримує цю мету, але намагається її досягнути з найменшими тратами для себе. Тобто за чужий рахунок. Але тоді багато хто вважав її своєю особистою, а зараз – нажаль...
 
Що заважає кожному з них особисто зробити не тільки свій вибір, але й стати на його захист? На кшталт, ми свою справу зробили – віддали вам свої голоси, а ви захищайте. Відчуваєте різницю: ми – ви? Отож… Її треба знищити. Ця відповідь лежить на поверхні. Як? – А ось це інше питання…
 
Віра в успіх? – Ще одне питання, яке стримує. Чому? Бо у перемоги завжди багато батьків, а поразка - сирота. А виходячи на майдан зараз здаєшся майже сиротою. Бо батьки-очільники самі не завжди знають, що робити зі своїми дітьми. Бо зараз майдан – це бій. Бій з тінню. Бій за власні ідеали, але за свій рахунок. І друге в більшості переважає перше. І якщо нам всім потрібна перемога, це треба змінити. Як? – А ось це інше питання…
 
Питання результату в нашій країні – це питання сили, а не закону. 7 листопада, Хрещатик, «Свобода», комуністи – самий нагальний приклад. Камікадзе немає, особливо за чужий рахунок.
 
Якщо опозиції до снаги буде зібрати людей (масовку – на думку ПР та їх послідовників, але це на кінцевий результат не впливає ніяк), якщо «Беркут» побачить, що його ПРОСТО менше… Камікадзе немає.
 
Людина, незважаючи на всю божественність її творіння, залишається доволі земною тварюкою. Піраміда Маслоу досить вірно її характеризує. Земне: їжа, питво, секс – на першому рівні. І ризикувати цим і другим рівнем – безпекою, заради верхніх щаблів цієї піраміди, не кожному під силу. Лише якщо верхні щаблі стануть важити набагато більше, ніж перші. Чи можливо це створити? Можливо. Як? – А ось це інше питання…
 
Чим був Майдан-2004? Чим було Євро-2012? Чим є марші «Свободи»? Відповідь одна – СВЯТОМ.
 
Гей, керівники ОО, бажаєте, щоб до вас прийшли люди? СТВОРІТЬ СВЯТО!
 
Тому треба створити відповідну атмосферу. ПєсТні і пляскі – добре, але не зараз. Створіть свято спочатку для самих політично-активних, для тих, кому ВЖЕ ЗАРАЗ вищі щаблі піраміди набагато важливіші, ніж їжа, секс та безпека. Знищіть різницю між «ви» і «ми» - прийміть у свої лави, хоча б кандидатами(!), тих, хто ЗАРАЗ поряд з вами, тих, хто змагається з вашим ворогом за вашу перемогу. І тоді це вже не будуть «розрізнені прибічники», «електорат на диванах». Це будуть лави. І у них буде спільна мета. Одна мета. Для кожного з них. Особиста!
 
І це буде ПЕРЕМОГА. Бо в захисті цієї влади камікадзе немає. Homo homini lupus est.
 
Ну що, ОО, бажаєш перемоги?