«Ми просто виконували наказ». Саме за допомогою цієї фрази намагалися виправдовуватися на нюрнберзькому процесі військові злочинці нацистської Німеччини.
 

 
Беркутівці в Первомайську зараз теж «лише» виконують наказ. Саме це виправдання ми почуємо і від них, і від тих, хто намагатиметься (і вже намагається) виправдати.
 

 
Так, їм віддали злочинний наказ. Але, переступивши через залишки своєї совісті, вони перетворилися на таких самих злочинців, як і ті, що накази віддають.
 

 
Події в невеличкому містечку, що на Миколаївщині засвідчили одне – злочинний окупаційний режим готувався до силового сценарію. Страх Майдану – це той діагноз, який давно поставили чинній владі.
 

 
В Первомайську утворився маленький Майдан і на його придушення одразу кинули вірних псів режиму. Тому події в Первомайську можна розглядати, як наочну модель того, що було б (чи ще буде) якби утворився, умовно кажучи, Майдан великий.
 

 
Режим готовий на все, щоб втриматися при владі. І тільки-но влада побачила, що втрачає контроль за ситуацією на виборах, як в хід пішли бритоголові братки в шкіряних куртках та спортивних штанах, силовики в цивільному, спецзагони міліції та бійці невидимого фронту з СБУ.
 

 
Ось таке злиття в екстазі криміналу, правоохоронних органів та політиків з провладного табору. Чому в екстазі? Та тому, що їхнє злиття вже швидше нагадує злягання.
 

 
Вся прикрість ситуації в тому, що якщо не вистояти в цьому протистоянні з окупаційним антинародним режимом, то ці вибори можуть бути останніми.
 

 
В Україні спішним порядком вибудовується диктатура. А диктатурам, як відомо, не потрібні демократичні вибори. Диктатурам потрібні покірні виконавці (суди, прокуратура, міліція, служба безпеки) та покірне стадо рабів, в яке українці ніяк не хочуть перетворюватися.
 

 
І владу це не лише дратує, але й лякає.
 

 
То ж, доки вони бояться, у нас все ще залишається шанс.