"Німецькі фронтові війська і служба тилу на Сході були
б не спроможні продовжувати боротьбу протягом
тривалого часу, якби значна кількість населення не
працювала на німців і не допомагала німецьким військам"
(Карл Густав Пфеффер)

Приклад Малайзії показує, що колабораціонізм (співробітництво з завойовником) приносить вигоди лише окремим особамі лише на протязі нетривалого часу. Для народу колабораціонізм завжди є програшною стратегією, бо веде або до зникнення (знищення) народу, або до численних людських втрат у повстаннях проти завойовника.
Колабораціонізм під час другої світової війни мав місце у всіх без виключення завойованих країнах. Добровольчий легіон "Нідерланди" (моторизований полк з трьох батальйонів і двох рот чисельністю 2600 осіб) формувався у жовтні - грудні 1941 року зі штурмовиків голландського націонал-соціалістичного руху. Воював під Новгородом.
Добровольчий легіон "Норвегія" формувався з добровольців. На жовтень 1941 року складався з 2000 осіб: протитанкова рота, взвод воєнних кореспондентів, піхотний батальйон з трьох піхотних рот і однієї кулеметної. Воював під Ленінградом.
Франція відправила на Східний фронт піхотний полк з 2452 добровольців.
Від 800  до 960 тисяч радянських військовополонених добровільно увійшли до складу антирадянських збройних формувань.
 
За офіційними даними у 1932 - 1940 роках у спецпоселеннях від нелюдських умов і каторжної праці померли 1,8 млн. розкуркулених селян. Жертвами організованого владою голоду 1932 - 1933 років в Україні, на Дону, Кубані, Казахстані, Молдавії, Поволжі стали від 7,5 до 8,0 млн. осіб. Лише у 1936 - 1938 роках в СРСР органи НКВС арештували 1 420 711 осіб, з них 678 407 були розстріляні. З 1917 до 1941 року були знищені 134 тис. священнослужителів Російської православної церкви.
 
Малайзія чекала, що жовті брати звільнять її від білих колонізаторів. Росія чекала, що цивілізована Європа звільнить її від більшовицького варварства. Тут не відали, що основоположник комунізму Карл Маркс писав про них: "...південноруський народ... та вони навіть не слов'яни, вони не належать до індогерманської раси і є чужорідною нацією, яку треба відкинути за Дніпро... це "етнічне лайно".. яке буде стерте з землі пролетарською революцією або переплавлене в горнилі метисизації". Місію звільнення життєвого простору від другосортних народів готувався виконати Гітлер. Перед вторгненням в СРСР зі штабу німецького командування у війська надійшов наказ, який скасовував обов'язкове застосування воєнно-кримінальних законів щодо німецьких вояків, винних у грабежах, убивствах і гваллтуваннях. (Не взяв цей наказ до виконання лише Х. Гундеріан, командувач 2 танкової групи армії "Центр")
 
Стратегічні прорахунки не компенсуються тактичними засобами. (Карл фон Клаузевіц)
 
На окупованій території опинилися 40 % населення Радянського Союзу - не менше 80 млн. осіб, з них 30 млн. населення Російської Федерації. У збройній боротьбі проти радянського уряду брали участь від 1,0 до 1,5 млн. осіб, в цивільній сфері з окупантами співпрацювали близько 22 млн. громадян Радянського Союзу.
Загальна кількість радянських військовополонених за 1941 - 1945 роки - від 5,24 до 5,7 млн. осіб, з них 3,8 млн. потрапили в полон у 1941 році за перші п'ять  місяців війни. Це більше 70 % від загальної чисельності особового складу на 22 червня 1941 року!!!
Тільки Центральний фронт влітку за 32 дні після створення втратив убитими 9 199 бійців і командирів, пропали безвісті і потрапили в полон 45 824,  в графу "небойові втрати" віднесено 55 985 чоловік. Кількість загиблих в одинадцять разів менша від кількості полонених і "небойових втрат"! Масова здача в полон, дезертирство, участь в бойових діях на боці Третього Рейху - ці явища не мали аналогів в російській історії.
 
"Ти думаєш, червоні для того палили, щоб німцям не дісталося... Зовсім ні! Вони добре знали, що німці голодними не залишаться. Ні, чоловіче добрий, вони палили для того, щоб нас залишити голодними і щоб ми пожалкували, як, мовляв, нам добре жилося під червоними і як погано зараз".
 
Радянська влада евакуювалася з Орловської області у другій половині вересня 1941 року, за два тижні до приходу фашистських військ. Місцеві загони НКВС перед відступом спалили і підірвали все, що встигли: заводи, фабрики, мости, залізничні станції, школи, лікарні, нищили продовольство - з 30450 тон зібраного зерна  25 895 тон було спалено. Сталін планував залишити німцям випалену пустелю і на ній голих, голодних, збожеволілих від жаху людей.
Антирадянські настрої посилювалися розчаруванням у військовому і політичному керівництві, яке поставило армію і державу на межу катастрофи. "Евакуація сімей партійного і радянського активу супроводжувалася свистом і недвозначними погрозами з боку розперезаної антирадянщини, а частина співробітників установ під різними приводами вперто уникала евакуації" (Доповідна записка старшого  майора держбезпеки Матвєєва).
В результаті наступу 2 танкової армії генерал-полковника Х.Гудеріана і 2 польової армії генерал-полковника М.Вейхса  в оточені південніше Брянська опинилися 3 і 13 армії Брянського фронту.
Тисячі з оточених  радянських вояків приєдналися до залишених тут партизанських загонів, тисячі виходили з лісів і наймалися на роботу до селян або до німців у допоміжні підрозділи. В умовах безвладдя селяни ділили колгоспну землю і озброювалися, щоб захистити свої села від грабежів солдатами - оточенцями. Часто саме з оточенців складалися основні сили організованої окупаційною владою поліції.
 
Локоть - це доказ того, на що росіяни здатні власними своїми силами. Така республіка могла б поширитися й далі, на інші райони, якби не було гестапо і гітлерівських рейхскомісарів.
(О.Л.Столипін, син російського прем"єр-міністра, який у роки Другої світової війни працював на окупованих територіях СРСР)

Навіть у найкривавішій війні людина живе надією. Історія Локотьського Окружного Самоуправління. (ЛОС), названого радянськими істориками Локотською республікою - приклад спроби налагодити людське життя під час війни на знищення між двома тоталітарними системами.
Чим відрізнялося місцеве населення населення? Лише тим, що землі Брасовського, Комаричського, Навлинського і Суземського районів належали колись Михайлу Романову, братові російського царя. Селяни тут не знали кріпосного права і до революції жили заможно. Кріпосна повинність у радянських колгоспах викликала повстання і створення антирадянського підпілля. Німецька армія несла звільнення від більшовицького режиму і надію на встановлення своєї влади, основою якої стане вільна праця на власній землі.
Коли 4 жовтня 1941 року в Локоть увійшли підрозділи 17 танкової дивізії вермахту, їх зустрічали хлібом - сіллю. За наказом німецького командування було утворене місцеве самоуправління. Старостою був призначений  викладач фізики й математики Локотьського лісотехнікуму Воскобойник Костянтин Павлович (учасник Тамбовського повстання, три роки радянських виправних таборів). Його помічником став інженер-хімік  спиртзаводу Камінський Броніслав Владиславович (засуджений за антирадянські висловлювання і висланий з Ленінграду).
 
"Двадцять чотири роки ми не мали права говорити правду, і лише зараз, скинувши каторжні кайдани рабства і брехні, можна послати прокляття Сталіну, який затопив Росію кров'ю" (К.Воскобойник)
 
За підтримки командуючого 2 німецькою танковою армією Х.Гудеріана і заступившого його у грудні 1941 року генерал-полковника Рудольфа Шмідта до складу округу були включені 8 районів Орловської і Курської областей з населенням 581 тис. осіб. На вільній від радянської влади землі вони створили власну державу, власне врядування, власну Російську Визвольну Народну Армію (РОНА) з чисельністю 20 000 осіб станом на літо 1943 року .
Німці забезпечили населення  трофейною зброєю, залишили кілька офіцерів для нагляду і  вивели з території району свої війська і комендатури. ЛОС одержав право облаштовувати життя на свій розсуд за умови протистояння розгортанню партизанського руху і сплати податків.
 
Гіршим від більшовиків німець все рівно не буде. Головне, щоб землю народу дав, а там вже заживемо..." (О.С.Казанцев)
 
Антирадянські настрої серед населення привели в адміністрацію Самоуправління  не маргиналів, а досвідчених радянських управлінців, які виявилися спроможними протягом двох років успішно керувати всіма сферами життя. Наявність трудових ресурсів і зацікавленість у результатах праці дозволили на території Локотьського округу відновити і ввести в дію більшість з довоєнних виробництв. Показники роботи промисловості, сільського господарства, торгівлі, сфери обслуговування на території округу були майже такими, як до війни.
Земля була передана у вічне і спадкове володіння селянам (10 га на душу і 1 га на присадибне господарство). Підприємства були з державною і приватною формою володіння. Для приватного підприємництва треба було щоквартально купувати в окружному фінвідділі патент. Робітникам надавалася відпустка 2 місяці, а задіяним на шкідливих виробництвах - 4 місяці.
Відновили роботу 345 шкіли, в яких працювали 1338 учителів і навчалися 43422 учні. Система охорони здоров'я складалася з 9 лікарень і 37 медпунктів, в них працювали 51 лікар і 179 медичних працівників. За весь час існування Самоуправління тут, завдяки добре поставленій профілактичній роботі, не було зареєстровано жодної епідемії. Виплачувалися пенсії літним людям, інвалідам, дітям-сиротам, малозабезпеченим видавалася "зимова допомога". Були відкриті сиротинці і будинки престарілих.
Життя громадян регламентувалося законами, діяли суди. Була створена політична партія - Народна соціалістична партія Росії. Видавалася газети "Голос народу", "Севський листок", "Дмитровська газета", працювала радіостанція, художньо-драматичні театри, були відновлені церкви.
Життєвий рівень населення був значно вищим, ніж за радянської влади, чи на територіях, які перебували під німецьким управлінням. Податкові збори були значно меншими від тих, які були при радянській владі, і від тих, які збирали німці в областях з окупаційним режимом. Існування Локотського Окружного Самоуправління стало викликом Радянській владі. За наказом з центру партизанський загін Сабурова вчинив напад на Локоть, Сили самооборони відбилися від нападників, але обер-бургомістр Воскобойник загинув під час бою.
Основним джерелом постачання партизанських загонів мало бути місцеве населення, життєвий рівень якого неухильно зростав. Підтримувати партизан і сприяти поверненню радянської тиранії вони не хотіли, тому партизани примусово відбирали у населення одяг і продовольство. Війна між радянськими партизанами і РОНА тривала протягом всього часу існування Самоуправління.
Покровитель Локотського Самоуправління генерал-полковник Р.Шмідт пишався своїм експериментом і сподівався добитися зміни Східної політики Рейха, реорганізувавши всю Росію за зразком Локотьського округу, що могло б суттєво вплинути на хід війни.
 
"При розміщенні частин і підрозділів у населених пунктах звертати особливу увагу на недопустимість спілкування червоноармійців зі звільненим від фашистського ярма місцевим населенням. Саме в такий спосіб особовий склад частин і підрозділів одержує абсолютно неправильну,таку, що суперечить загальними політичними установкам Верховного командування, інформацію про умови життя населення під ігом фашистських завойовників"
(Секретний наказ генерал-лейтенанта Майкова по 11 армії)
 
5 вересня 1943 року в Локоть увійшли 2 танковий батальйон 197 танкової бригади Уральського добровольчого танкового корпусу і частини 250 стрілецької дивізії. Але ще у серпні німці виділили вагони для евакуації до Лепеля (в Білорусію) 30 тисяч осіб з худобою і скарбом. Вони створили Лепельську республіку на території Лепельського, Сенненського, Чашникського, Бешенковичського районів Вітебської області. Наступ радянських військ змусив їх перебратися в Польщу, де 1600 бійців зведеного полку бригади РОНА в складі військ СС брали участь у придушенні Варшавського повстання. Далі вони розселилися по території Німеччини.
 
Збройний сутички населення Брянщини і Орловщини з військами НКВС тривали до 1951 року.
 
Компіляція з інтернетних і літературних джерел, які не єдині в тлумаченні явища Локотське Окружне Самоуправління. Документи знищені, або закриті для вивчення.
Игорь Ермолов, Сергей Дробязко "Антипартизанская республика"
Игорь Ермолов "Русское государство в немецком тылу. История Локотского Самоуправления. 1941 - 1943"
Игорь Ермолов "Три года без Сталина"
Сергей Дробязко "Местное самоуправление на оккупированных территориях РСФСР (1941 - 1944 г.г.)
Сергей Веревкин "Самая запретная книга о второй мировой"
Владимир Владимиров Русская трагедия. Советские люди на стороне Третьего Рейха, 1941-1945
Иоахим Хоффман "История власовской армии"
Юрій Киричук Проблема української колаборації в роки ІІ. світової війни
Хайнц Гудериан "Записки солдата"
Владимир Макаров  "Дети генерала Шмидта. Миф о "Локотьской альтернативе"