Намагаємося збагнути, як би писав Микола Гумільов, аби він був нашим сучасником та українцем.
 
Не властивий текст:
 
Созидающий башню сорвется,
Будет страшен стремительный лет,
И на дне мирового колодца
Он безумье свое проклянет.
 
Разрушающий будет раздавлен,
Опрокинут обломками плит,
И, Всевидящим Богом оставлен,
Он о муке своей возопит.
 
А ушедший в ночные пещеры
Или к заводям тихой реки
Повстречает свирепой пантеры
Наводящие ужас зрачки.
 
Не спасешься от доли кровавой,
Что земным предназначила твердь.
Но молчи: несравненное право —
Самому выбирать свою смерть.
 

Властивий текст:
 
Гастарбайтер, що дачу будує
Москалеві в якихось Подліпках,
Замість грошей отримає хуя.
І вночі він поб"є йому шибки.
 
Мусульманин, що втратив родину
У "зачисткі" аула спецназом,
Пронесе у московський будинок
Вибухівку з отруєним газом.
 
Лорд англійський, згадавши полоній,
Про ембарго напише поправку.
І отримає кулю він в скроню
Від майора ГБ у відставкі.
 
Суд творити - то Божеє право.
Перед ним ми лише тлін і тля.
Та мовчи: найсолодкіша страва -
Самому допікти москаля.