У передвиборчий риториці часто доводиться чути “Україні тільки 21 рік, для країни – це дитячий вік, вона тільки починати розмовляти, і намагається робити перші кроки”. Дивлячись на те, як вчать цю дитину розмовляти, то  українською, то російською, а здебільшого азарівською та фєнєю, нема чого дивуватися, що перші кроки дитина робить потилицею вперед. І навіть батьки не можуть зрозуміти, то крок вперед, чи у зворотному напрямку.
     Так може справа не в дитині? Може справа в її батьках, котрі зараз обирають чи то няньок, чи то вихователів для своєї дитинки, і ніяк не можуть зробити вірній  вибір?
      Відхилимося...Застерігаю Вас від  прямих порівнянь, але... По наших дорогах бігають Хюндаї-поїзди і Хюндаї-автомобілі, у побуті мобільники, пральні машини, холодильники, телевізори, плити фірми „Самсунг”.
     Чисельність населення Південної Кореї майже порівняна з Україною, при цьому тривалість життя на 10 років більша.
     1961 рік. Військовий переворот і початок диктатури Пан Чон Хи. У Південній Кореї ВВП на душу населення 82 USD (зубожіння!). (Для порівняння - на день проголошення незалежності ВВП на душу населення становив біля 1500 USD). Промисловості – нуль, місцевість, яка не придатна для землеробства, при цьому мало освічене сільське населення, природних ресурсів майже нема. (По кожному з цих пунктів про Україну можна казати зворотне). ВВП на душу населення наприкінці 60-их вже біля 600 USD, а наприкінці 70-их вже 6 000 USD. Що сталося в Південній Кореї за десяток років? Була проведена стратегічна економічна реформа, яку впроваджував особисто Президент і його найближче оточення. Вірний вибір та розвиток пріоритетних галузей економіки, жорстке контролювання олігархії, реальна боротьба з корупцією і головне, реальне, а не на словах, бажання влади підняти з колін свою країну. Достатньо згадати, що на час вбивства Пан Чон Хи був одягнений у латані штані і не мав ніякої приватної нерухомості. Знову підкреслю, що не виступаю за пряме порівняння, не пою осанну диктатурі, розумію, що в формуванні Південнокорейського дива було багато впливових чинників окрім вище згадуваних, але... ріст ВВП в десять разів за десять років вражає. Наразі на 2011 рік ВВП на душу населення у Південній Кореї 31 700 USD, в Україні – на 2012 – 7 300 USD!
     Повертаємося до тих, хто хоче зайнятися нашою дитинкою, якої, між іншим, вже 21 рік. Одна партія має нібито майбутнього Президента, чесного, непідкупного, який ніколи не був у владі, і дійсно бажає розвитку України. Але, де ж його команда? Хто ті, які стоять поряд, не кажучи вже про тих, хто подалі? Інша партія каже, що вона вже почала реформи і їй просто не вистачило часу. Але, чи потрібно продовжувати почате, якщо воно вже призвело до „покращення” ? Чи довіримо ми країну партії, лідер якої, на питання про ключові міністерські посади говорить про Шеву в якості міністра спорту і Ступку в якості міністра культури? Не таке вже немовля наша Україна! Та й ми, сподіваюсь, батьки зі стажем, багато чого вже бачили. Тож будемо прискіпливими, довіримо Україну тому, кому змогли б довірити майбутнє своєї дитини. Бо маємо шанс дочекатися досягнення дитиною пенсійного віку, та так і залишеною у памперсі, якщо на нього на той час вистачить грошей.
 

 
P.S. Від щирого серця бажаю „Свободі” бути  представленою у ВР.