- Ти маєш до мене приїхати.
- Навіщо? Вам щось від мене треба?
- То тобі треба.
Така, або приблизно така розмова відбувається з тими, хто слабший. Їду. Заходжу. А вона, керівниця реально правлячої сили нашої місцевості, радо зустрічає, чайку пропонує. Та й ну розповідати коли й як я чхнула, коли підлогу мила й за якої причини посуд невчасно до порядку прибрала… Стою ото, слухаю й думаю собі: « А о чого ж воно усе йде?»
А йде воно , читачі дорогеньки, до того, що пришпилили як комара до стєнки й розповідають, як та муха має себе поводити, аби її не затягнуло до Гоші в гості.
   До слова мовити Гоша поселися в нас давно й надовго. Ми його й віником ганяли, й виносили , й так викидали – все назад лізе, все у свій куточок.
  Ото й думається, як тій мусі : «Що ж його робити? Чи може дійсно заяву до партії більшості написати? Але ж… Але ж і їх не зупиняє, що не поділяю тих ідей.»
  І постійно Гошина діяльність перед очима. А працює він плодовито. Якось на власні очі бачила  той обід. Цікаве, знаєте, явище. Обплітає швидко й вправно. Тільки крильцями мушка махає. І вирватися можна лише з чиєюсь допомогою. А хто на теє здатний?
  А й воно не дивно. Адже не усі мушки бачать небезпеку, дехто не настільки вправно літає , дехто має надію облетіти його павутиння…
А все ж таки, якщо розібратися, то може знайду корИсть у тій кампанії? А що? Кар*єрний зріст, грамоти там, нагороди, премії….
Ото раджусь. Що скажете?