Доброго вечора, панове!
 
Чи добре всі пам*ятають, що рівно за місяць обиратимемо депутатів Верховної Ради?
Аякже! Всі пам*ятаємо, всі готуємось, хвилюємось – і таке інше.
А чому, власне? Себто – навіщо ми тих депутатів обираємо?
Як це – навіщо? Ну, щоб були… треба так – представницька влада.
От і в Вікіпедії написано - щоб представляли нас з вами, народ наш весь… Достойно би представляли…
 
Здавалося б, кому, як не нам, бувшим (і нинішнім!) радянським людям, що жили в країні, яку називали «Совдепия», просоченим поняттям «депутат», - знати все про роль та місце депутата у суспільному житті? Але…
 
Спитайте десяток «пересічних» про те, яку функцію має виконувати народний депутат – і восьмеро скажуть, що він мусить приймати заяви і скарги громадян, розбиратися з ямами на дорогах і ремонтом шкіл, нестачею ліків в клініках і дорожнечею бензину на заправках – все, що завгодно… І тільки двоє громадян будуть знати, що головна функція народного депутата – продукувати закони, за якими в автоматичному режимі організації і працівники, які за це відповідають, будуть ремонтувати дороги та школи, постачати ліки та харчі, виробляти бензин і боротися з монополією в його розподілі.
 
Чому так вийшло, що середньостатистичний виборець не має чіткої уяви про те, чим повинен займатися обраний ним депутат у ВР?
А тому, що починалася радянська влада саме з депутатів.
Спочатку, з 1917-18 рр., були селянські, робочі, солдатські та козачі депутати. Потім, із 1936 р., після прийняття «сталінської конституції», – депутати трудящих. А з часів «брежнєвської конституції» 1977 р. – народні депутати.
Всім зрозуміло, кого вони представляли?
 
Як бачимо, дефініція приналежності депутата з часом розмивалася все більше.
І депутати брежнєвських часів збиралися один раз на рік, десь у листопаді – грудні, і слухали доповідь депутата М.К. Байбакова (голова Держплану СРСР) про виконання державного плану соціально-економічного розвитку СРСР поточного року і державний план на наступний рік та депутата В.Ф. Гарбузова (міністр фінансів СРСР) про виконання державного бюджету СРСР поточного року і державний бюджет на наступний рік.
Зрозуміло, що, на заздрість Миколі Яновичу Азарову, план поточного року виконувався на 102,6%, а план наступного - перевищував попередній на 6,8%; бюджет поточного року був виконаний із перевищенням доходів над витратами на 756,495 млн. рублів, а бюджет на наступний рік перевищував попередній на 1,393 млн. рублів.
Після бурхливих оплесків і одностайного прийняття законів СРСР про одне і друге, депутати весело розбігалися по прилавках Кремлівського Палацу з*їздів купляти завчасно звезений дефіцит, а найбільш просунуті – йшли в Большой театр на «Лебедине озеро».
 
Отож більшість наших громадян, які плавно перемістилися у часі з СРСР в незалежну Україну, продовжують послуговуватися радянським штампом «Депутат – слуга народу!».
І хто ж навчить громадянина розуміти завдання народного депутата, а з тим – робити свідомий вибір на виборах в Верховну Раду? Конституція? Закон?
 
Розгортаємо Конституцію України, «Розділ IV. Верховна Рада України».
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України… Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить: … 3) прийняття законів…
 
Добре сказано і написано! Верховна Рада – законодавчий орган, приймає закони. За логікою, депутат ВР – законодавець.
 
Тепер - Закон  України «Про статус народного депутата України», прийнятий 21 листопада 1992 р.
 
Стаття 6. Діяльність народного депутата України у Верховній Раді України
Народний депутат у порядку, встановленому законом:
1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;
2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);
3) бере  участь  у  роботі комітетів,  тимчасових спеціальних комісій,  тимчасових слідчих комісій,  утворених  Верховною  Радою України;
4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;
5) бере  участь  у роботі над законопроектами,  іншими актами Верховної Ради України;
6) бере участь у парламентських слуханнях;
7) звертається  із  депутатським  запитом  або   депутатським зверненням (далі перераховані всі службові особи – від Президента України до керівників підприємств, установ та організацій).
 
Стаття 12. Право законодавчої ініціативи народного депутата України
1. Народний  депутат  має право законодавчої ініціативи,  яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України:
1) законопроекту;
2) проекту постанови;
3) іншої законодавчої пропозиції.
 
Стаття 24. Обов'язки народного депутата України
Народний депутат зобов'язаний:
1) дбати  про  благо  України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави…
 
І надалі – нічого суттєвого про законодавчі обов*язки депутата ВР. Про недоторканість, грошове утримання, квартирне забезпечення, медичне та транспортне обслуговування – багато чого, а про функцію - нічого, лише дбати про добробут Українського народу. А оскільки сам депутат і його ближні – невід*ємна частина того народу, то зрозуміло, про чий добробут йдеться.
Щодо законів, то якось вони напишуться – то Кабмін щось придумає, то Адміністрація Президента запропонує, то Журавський підметушиться…
 
До речі, в Конгресі та Сенаті США (у тому Сенаті, де, як точно визначили в нашому МЗС, постанови приймаються без додержання норм регламенту) існує давня традиція давати законам імена їх авторів – скажімо, закон Тафта-Хартлі, або поправка Джексона-Веніка.
В нашому парламенті, який діє чітко за регламентом, законам дають якісь бездушні цифри замість гучних імен. Тільки нещодавно один відомий закон був названий на честь солодкої парочки, що його породила.  
 
Взагалі ж в Україні на цей час прийнято більше 5000 законів.
Як вони приймаються – всі бачили. Якщо нинішні депутати – законодавці, то, напевне, лише тому, що приймаючи їх давлять на кнопки.  
Про якість таких законів можна здогадуватися, якщо подивитись на кількість поправок до них.
Наприклад, той же самий Закон України «Про статус народного депутата України» від 21 листопада 1992 р. отримав вже 30 змін із 1994 р. по 2012 р. і потребував 9 тлумачень Конституційного Суду.
Як писав дідусь Крилов – «Беда, коль пироги начнет печи сапожник…».
 
Я не юрист, а – Божою милістю - інженер.
Інженер – то є така людина, що за фахом пише стандарти, технічні умови, регламенти, нормативи; власне кажучи, ті ж закони, проте не соціальні, а технічні. І що ж?
А то, що я маю ті закони технічні формулювати так, щоб вони були точними і вивіреними, щоб машини і механізми, зроблені за тими законами, працювали нормально – не ламалися, не збоїли, були надійними, довговічними, економічними і т.п. Бо якщо виписані мною закони будуть неточними, потребуватимуть щорічних змін, конституційних тлумачень чи додаткових бюджетних асигнувань – то гріш мені ціна як інженеру, і відповідною мітлою треба гнати мене з КБ.
 
Як відомо, з ВР за таке не женуть. Ось ще одна цитата із Закону  України «Про статус народного депутата України»:
Стаття 80. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
 
Тому й виходить, що обирати депутата слід за критерієм його придатності формулювати та приймати нормальні закони, які полегшують життя, а не ускладнюють його. А для цього достатньо подивитись на ту людину, яка претендує стати народним депутатом.
 




 
Бо як кажуть серед нас, чоловіків: хороший хлопець – це не професія.