Серцем, головою, чи іншим органом або частиною тіла обирають пересічні виборці? Це питання завжди постає при спілкуванні з людьми про вибори. Так, вони чують і бачать біг-морди, реклами, дехто дивиться Шустеров з Кисельовими. Але, чи вірять? Впевнена, що ні. Мало хто напружується, щоб проаналізувати інформацію. Найбільш розповсюджена теза, яку доводиться чути, про те, що всі вони однакові, всі багаті і думають лише про себе і свої статки. А, якщо так, то з паршивої вівці... Тобто, хай зроблять для нас хоч щось, да таке, щоб можна було побачити і помацати.
     Красномовніше всіляких слів говорять на користь кандидата дитячі ігрові та спортивні майданчики, заасфальтовані міжбудинкові проїзди, організовані щотижневі народні гуляння з залученням хай навіть застарілих російських зірок.
     Запитання: майданчики, прибудинкові території та інше – це головний біль місцевої влади, а кандидат куди балотується? Невже народний депутат буде займатися вашим подвір’ям? Ми ж, нібито, законотворців обираємо. У відповідь – тиша...
     Так, вибори – це великі гроші. Але куди вони йдуть? Дехто каже, з гори до низу. Партії і само висуванці витрачають їх на громадян, ЗМІ, рекламодавців. Спробуємо розібратися, чи так це насправді.
     Більшість ЗМІ належать кому? Саме тим, хто веде або фінансує виборчу компанію. Тобто, гроші із парт кишені перекладаються до кишені деяких членів тієї ж партії. Зовнішня реклама в багатьох містах вже давно належить виключно тим, хто підтримує, співпрацює і, стверджую, фінансує владу. Тому картина така ж сама.
     Теза про заробітки електорату також, на мій погляд, сумнівна. По-перше, влада, тобто чиновники, мабуть забили свої статки важкою працею на галерах, або потом і кров’ю у каменоломнях? Ні, корупційні податки з бізнесу привели до збільшення цін на товари та послуги для населення. Тому, їх гроші – це гроші громадян, не зароблені, а вкрадені. Тепер невеличку частину того вкраденого повертають людям. Чи можна казати, що люди заробляють? На мій погляд, вони лише повертають маленьку частинку свого заробленого.
     На мій погляд міфом є й те, що кандидати витрачають на виборах. Не стверджую, що всі, але багато з них на виборах заробляють. І не тільки політично, але і матеріально. Ось Вам приклад. Ви чули про „Народний бюджет” в Одеський області. Гроші громади надані кураторам від влади, які балотуються у ВР. Тобто свої 8 000 добрих справ ті кандидати роблять, не витрачаючи жодної власної копійки. Замислитеся, скільки можна вкрасти на асфальтуванні міжбудинкових проїздів, хто буде контролювати скільки пішло того самого асфальту, та скільки шарів його реально покладено? Хто може підрахувати, скільки можна вкрасти, нагадую бюджетних грошей, при будівництві школи або дитсадка, особливо, якщо його будує фірма, наближена до куратора процесу?
     В історичному центрі Одеси саме до кінця жовтня повинна закінчитися реставрація декількох десятків будинків. Дивний збіг у часі з закінченням передвиборчої кампанії... Але реставрація – це на папері, в реальному житті – це банальне фарбування. Уявляєте різницю загальної вартості фарбування і реставрації? Це на кожному будинку цифра з шістьма нулями!
     Вибори, справа не проста, але для багатьох кандидатів від влади, дуже прибуткова.
     Що  стосується виборців, то їх покупають здебільшого не грошима. Узяли 50 -100 гривень, витратили та забули. А от коли похила людина, або інвалід на візку не міг вийти з власного будинку, боячись зламати ногу, або візок по дорозі до найближчого магазину, або жінка, яка була вимушена кожного дня перевзуватися в автобусі у модельні туфельки з вкритих кілограмами багнюки чоботів, а потім ввечері знову волочити ноги в отих чоботях додому, зараз можуть спокійно виходити з дому...Вони відчувають різницю кожного дня. Що переможе в них? Вдячність і совість, чи здоровий глузд. Чим вони будуть користуватися, ставлячи позначку у бюлетені?