Був вечір. Червонів захід сонця. Клином вертались додому птахи.
Фьодрич сидів на порозі отієї своєї величезної одиночної камери. Він давно вже добровільно сам погодився заточити себе в цій жлобській розкоші, в цій здоровенній хаті. Так, це було Межигір'я. Тут навіть не правильно сказати "погодився"- тут точніше буде "розпорядився".
По периметру Межигір'я сумувало штук зо двісті вертухаїв, садівники, шофери. Догорав день.
 
Фьодрич сидів на порозі і хлебтав чефір. Він почував себе, немов у молодості. І дійсно, все як у ті розгульні роки: навколо його багацько охорони, колючий дріт, ні Люськи, ні дітей, ні онуків. Ще й цей чефір. Смак юності. Тільки от він вже не той Вітя- пєтух. Вже ніхто його не форшмачить**. Він тепер апельсин***. І ніхто йому не завада. Це він, як став президентом, всіх став форшмачить. І ніхто не протестував... До цих пір...
 
Сідало сонце. Воно падало, повільно падало за обрій. Тягнуло думати про вічне. Але зараз Фьодрич міг думати лише про те, що Довкола Межигір'я горить величезна пожежа, і що він не може втекти. Що по той бік пожежі море розлючених людей з вилами, косами, сокирами. Що відпустили Юлю, Юру. Що лютий народ вже перебив більшість парламентської більшості. Що йому приходить кінець… Повільно і невпинно.
 
Фьодрич допивав свій чай. Сонце сідало. Пожежа лютувала.
 

*Амба (фєня)- безвихідь
**Форшмачити (фєня)- обезчестити, морально опустити людину (не чинячи статевого акту)
***Апельсин (фєня)- людина, що присвоїла собі авторитетне положення в кримінальному світі, але не пройшла особисто всіх характерних процедур і випробувань, характерних для авторитета.