для старых юзеров
помнить
uk [ru]

Платня за право бути вільним


Платня за право бути вільним
Кожен рік напередодні 24 серпня в українському секторі інтернету активність сильнішає в рази. Тисячі людей по всій країні, а також у ближньому й дальному закордонні, з професійних чи-то ідейних міркувань, вважають за потрібне вилити своє особисте відро помиїв на священне для українців свято Незалежності.
 
Не став винятком і рік нинішній. Українцям не забули нагадати, що у 1991 році свою незалежність українці не вибороли, а ледь не отримали в подарунок від Москви. Тисячі авторів пригадали, що мовляв боротьба за незалежність закінчилася того дня коли склав зброю останній вояк УПА, а на Сході – і того раніше, разом з падінням УНР. Як годиться, не забули нагадати про «співпрацю бандерівців з нацистами», та звинуватити вояків армії УНР у всіх смертних гріхах, від угод з німцями та поляками до антисемітизму. Наводячи карколомні цифри, ідейні шанувальники «русского міра» вкотре розповіли про те що України в своєму розвиткові наближується до африканських країн, і вкотре зробили висновок, що зубожіння українців – прямий наслідок розриву з «братнім російським народом» (чому «братній російський народ» за потоку нафтодоларів живе аж ніяк не краще за українців, вони природно пояснити забули).
 
В тон авторам підспівували десятки тисяч інтернет-тролів. Їхні доводи новиною не здивували – України нема, українці – ті самі росіяни запаморочені націоналістами, українська мова – польсько-російський суржик, ідеологія українського самостійництва розроблена австрійським генштабом, більшість громадян України ненавидить українську мову (хоче статистика доводить протилежне), рівень життя в Україні найгірший в СНД (хоча дослідження фонду Fund for Peace свідчать зовсім інше), а Україна обов’язково розвалиться (хоча той самий фонд, в рейтингу країн за індексом розпаду держави, визнав Україну набагато стабільнішою за Росію та Білорусь). Джерело подібних доводів відоме – російське телебачення та кремлівська пропаганда.
 
Незрозуміло тільки, з якою метою величезна кількість людей та державних установ однієї сусідньої держави витрачають сили й чималі кошти для сіяння в інтернеті ненависті до українців? З метою достукатися до «тих самих росіян, запаморочених націоналістами»? Якщо так, то результати діяльності всіх цих пропагандистів наразі абсолютно протилежні очікуваним. Незважаючи на всі старання ідеологів «русского міра» і правлячої Партії Регіонів, кількість патріотів в Україні неухильно зростає. Не в останню чергу – як реакція на постійні паплюження нашої країни симпатиками одної з іноземних держав.
 
Прихильники «руського міра» плекають думку, мовляв «6-7 областей будуть повернуті Польщі, а решту України Росія приєднає до себе». На тлі хвилі ненависті до українців, яку здіймають ті самі прихильники, такі суто імперські наміри виглядають дещо дивно. Жодна імперія не сіяла серед своїх громадян ненависті до народу, який вона завойовувала, або збиралася завоювати. Хіба британська література викликала серед англійців ненависть до індусів? Боронь Боже! Британська метрополія насолоджувалася індійськими казками Кіплінга і мов девіз цитувала його вірш «Тягар білої людини» - «синів своїх направте служить на користь їм».
 
Те саме робила й Радянська імперія. Більшовики у 1920 році, й не думали заявляти, що в Україну вони йдуть, аби розстрілювати прибічників УНР за націоналізм. В прокламаціях червоного главкома Льва Троцького говорилося виключно про визволення України від денікінців і про відновлення «Незалежної радянської України». Накази ж для «черезвичайок» надсилалися в робочому порядку і розголошенню не підлягали. Те саме стосувалося народів Бессарабії, Балтії та Фінляндії – червона преса писала про них або позитивно, або ніяк. Весь негатив падав виключно на їхній правлячий клас. Пересічна радянська людина була переконана що Червона армія прямує визволяти гарних-прегарних молдаван, латишів, естонців та фінів з самих дружніх намірів. Про розкуркулення, репресії інтелігенції, та опір «лісових братів» пересічній людині знати було не заведено. Зрештою, це логічно. Навіщо в середині своїй країни змальовувати зрадниками та потворами людей, яких ти в недалекому майбутньому бачиш своїми співгромадянами? Навіщо, з іншого боку, цих самих людей заздалегідь налаштовувати проти себе?
 
А як же Грузія 2008-го року, спитаєте ви? А Грузія 2008 року ніким завойована не була. Сталося це не в останню чергу, через втручання Європи, яка не повірила що російська агресія, це «примушення до миру». Складно було повірити у побрехеньки Кремля, після кількарічної анти-грузинської істерії в російській пресі.
 
Хвиля ненависті до свідомих українців – це не боротьба за свідомість наших співгромадян. Це – констатація власної слабкості. Ідеологи «русского міра» чудово бачать, що сучасна Росія не має сил та засобів для відновлення імперії в кордонах СРСР. Вони усвідомлюють, що Україна – не «оперетка», за висловлюванням денікінських офіцерів. Україна – це всерйоз і надовго, бо так хоче більшість українців. Ті хто мріє про відновлення імперії, з жахом усвідомлюють що ніяк не можуть змінити цей порядок речей. Їм лишається тільки сіяти злість – на більше нині вони не здатні.
 
Не дарма найбільший градус ненависті до Незалежності України у ЗМІ та інтернеті тримався за влади помаранчевих – Україна тоді найближче наблизилася до європейського шляху розвитку. Українцям треба зрозуміти, будь-які успіхи нашої країни обов’язково викликатимуть більше й більше озлоблення. Це – нормально. Це – обов’язкова платня за право самому вирішувати свою долю і самому будувати майбутнє своєї країни. Це визнання факту, що згодом наша країна може стати більш успішною за ті, з боку яких ллється ненависть. Таку ненависть ще й заслужити треба.

Дмитро Калинчук
© Дракон [27.08.2012] | Просмотров: 4605

2 3 4 5
 Рейтинг: 45.3/68

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Увійти через Facebook



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook