для старых юзеров
помнить
uk [ru]

Наріжні запорожці


Наріжні запорожці
Колега bloker написав вельми цікавий пост у якому в наших нинішніх бідах він звинуватив… козаків-запорожців. Точніше навіть не самих козаків, а систему ними збудовану – козацьку вольницю, яка створює умови для панування люмпену, що призводить до нищення будь-яких раціональних ідей: «Этот культ козацкой вольности и безбашенности блокирует формирование нормальной украинской элиты, продвижение креативных личностей вверх по социальной лестнице.Сверхтебовательность, абсурдотребовательность снизу и тщеславие, самодовольство сверху блокирует продвижение лучших наверх к элитному положению. При такой модели общественной динамики наверх украинства пробиваются лишь ушлые, лицемерные посредственности, мастера интриг, умеющие задобрить низы и сговориться с верхами, а затем находящие опору извне».
 
Ідею викладену bloker прийняти не можливо категорично з багатьох причин. Перелічувати можна з самого початку.
 
Коли bloker написав про «надмірну вимогливість до керівництва з боку рядових козаків» та про «нагромадження нереальних вимог та побажань» у пересічних козаків-запорожців, він явно оцінює не реальних козаків детально описаних академіком Яворницьким та доктором Чухлібом, а козаків з гоголівського «Тараса Бульби», а це те саме що оцінювати реальних кімерійців по «Конану-Варвару». Не треба забувати що запорізьке козацтво – явище яке не має в історії повноцінного аналога. Піратська республіка (козаки й с правді добряче піратствували), духовно-лицарський орден (запорожці були членами Богоявленського братства), самоорганізація колоністів Дикого Поля (саме запорожці розпочали заселення степів півдня України) – всі ці визначення підходять до козаків. Скажу більше. Говорячи про Запоріжжя ми постійно забуваємо про їхніх найбільших «заклятих друзів» - татар. Насправді у 16-17 сторіччях проводилася двобічна колонізація Дикого Поля. З одного боку – християнська (козаки), з іншого боку – мусульманська (татари). Саме з метою колонізації Кримські Хани переселили в чорноморські степи з Кубані Мангитську Орду, чиїми лідерами були беї династії Мансурів. Ба-більше. Існували дві військові організації які постійно протистояли одна одній – Запорізька Січ (християнська) та Буджацька Орда (мусульманська), які складалися не за національним принципом, а так би мовити з любителів гострих вражень. Найбільшої яскравості це протистояння досягло на початку 17-го сторіччя, коли буджаків очолив емір Кантемир Мансур (Мурза Кантемир), а козаків – по черзі гетьмани Сагайдачний, Жмайло та Михайло Дорошенко.
 
Буджаки й інші орди Причорномор’я не пробачали козакам жодної помилки. Вони б радо рознесли Січ на тріски, але не могли – козаки були аж надто сильним противником (при тому, що татари доходили до Замостя, Мінська і до Москви). Сила війська завжди залежить від системи його організації. Чому козаки абсолютно диктаторській системі патерналізму у татар протиставили свої Ради? Та тому що така система була найбільш ефективна. Вибори керівництва Січі відбувалися не влітку, коли курені лущали від любителів легкої наживи, а взимку – на Різдво. Тобто приймали в них участь не голота – вона на зиму розбігалася по домівках, а заслужені січові ветерани і мешканці численних запорізьких зимівників та хуторів. Тобто, загальної виборчої системи козаки не мали – вона вже мала суттєві обмеження.
 
Знали запорожці приклади і стихійних Рад. І чомусь далеко не завжди вони призводили до «блокування формування нормальної еліти». Приклад – у 1621 році під час Хотинської війни запорожці провели позачергову раду під час якої з гетьманів був усунутий маловідомий Яків Бородавка і на його місце був обраний Петро Сагайдачний. Заблокувало це формування нормальної еліти? Ще приклад. Під час походу на татар у 1628 році січові ветерани не просто не заважали голоті збирати ради з приводу й без приводу, але й підбурювали її до цього. Результат – похід був провалений, голота боялася проти волі «дідів» слово сказати, а дорога в кошові була розчищена для Тараса Трясила.
 
Так що з елітами у козаків було набагато краще, ніж у нас зараз.
 
Але чому козацтво тоді не змогло створити власної держави з Хмельницьким? Та тільки й виключно тому, що для абсолютної більшості тодішніх керівників держав, Хмельницький був ніхто і звати його було ніяк. У 17 сторіччі, в Європі найбільш поширеною формою влади була монархія. Серед сусідів України інших держав не існувало як таке. А монархи свою владу отримували по спадку. У тій самій Польщі монархів обирали не з будь-кого, а виключно з нащадків королівських родин – Ваз, П’ястів, Валуа, тощо. Ким на цьому тлі був Хмельницький? Правильно, офіцером-бунтівником.
 
Жодна європейська держава не визнала б такого утворення, як козацька Україна. З жодною державою козаки не могли встановити дипломатичних стосунків, певно крім Татарського Криму і тої самої Московщини. Польща ж мала широкий простір для маневру, повстання козаків вона подавала як бунт черні проти священного інституту монархії. Тому Хмельницький від самого початку був приречений на чиєсь підданство. До речі, сам він чудово це усвідомлював, й тому не планував відділення України від Речі Посполитої, а лише вимагав розширення прав козацтва. Ті самі обставини зв’язували і гетьмана Мазепу – його союз то з Петром, то з Карлом ХІІ був викликаний як раз необхідністю бодай якоїсь легітимізації себе-коханого в очах європейського політикуму. Той самий тягар висів на усіх гетьманах без винятку. Це й відповідь на закид bloker щодо гетьманів про «пошук захисту на стороні, зовні». Як похідне цього – «обіцяти все й зразу, пошук важелів маніпулювання свідомістю натовпу». Навіщо думати про наслідки, якщо повноправним правителем тобі стати так само не дадуть?
 
bloker стверджує що «що після доби козацтва українство перестало розвиватись, як суспільний організм». Мовляв – Запоріжжя на сьогодні верхівка айсбергу політичної думки України, і саме воно мов тягар тягне нас на дно не даючи розвиватися. Твердження таке виглядає абсолютно абсурдним. Україна зараз має велику частку абсолютно люмпенізованого населення, не здатного щось робити самостійно, яке жадає аби роботу і зарплату їм – дали (бажано на шару). Як можна порівнювати цих людей з особами які кидають більш-менш стабільне й захищене життя під паном, і йдуть в глухі степи де більшу частину року треба працювати у зимівнику або патрулювати шляхи, аби раз-два на рік поплисти до ворожого берегу та десантуватися з моря… і не загинути? Маленька подробиця – натовпи голоти які набігли на Січ, як правило, або гинули у першому ж поході, або – після одного походу тікали до дому, аби на Запоріжжя не повернутися більше ніколи. Залишалися тільки кращі, тобто такі які виживали у кількох походах поспіль. А як можна порівнювати люмпенізоване населення нинішньої України, з людьми, що рушили будувати хутори у чорта на запічку, в Дикому Полі, аби вдень працювати, а вночі – від татар відстрілюватися? І так – роками, з шаленою перспективою одного дня побачити за парканом не десяток кочівників, а повномірну орду, після чого хутір іде по вітру разом з мешканцями. І все це – через бажання волі, як у траперів на Дикому Заході.
 
Я давно переконався – пересічний українець про козаків знає лише крихти, підхоплені з фантастичного твору Гоголя. Може саме це – причина багатьох наших бід?
 
Але ж ми так чи інакше намагаємося жити за системою козацьких рад і загального виборчого права? Тобто ми продовжуємо повторювати систему Запоріжжя? Заявляти так – це те саме що називати сучасну шведську демократію наслідком тингів вікінгів, або британську демократію – розвитком звичаїв піратських екіпажів Дрейка і Рейлі. Сучасна українська демократія як джинси і снікерси, завезена до нас з Заходу. Існувала й існує така доктрина Фукуями, яка стверджувала що варто дати людям можливість побудувати демократію і вирішаться всі їхні проблеми, в тому числі – матеріальні. Практика ж показує – демократія не панацея від усіх бід, вона лише найвища форма розвитку суспільства. Так само як високоосвічена людина слухає Бетховена та Карлоса Сантану, а не Віллі Токарєва, так само високо розвинута країна облаштовує себе демократією. Нам же бракує для демократії головного – спільноти особисто вільних громадян. Таких які голосуватимуть як вважають за потрібне, а не продадуть свій голос за 200-500 грн правлячій партії.
 
Кому ми маємо подякувати за люмпенізацію населення? Запорожцям? Та ні. Подякувати ми маємо системі яка створила систему робочих відносин за яких ставлення до роботи формулюється приказкою «хочеш жни, а хочеш куй, все одне здобудеш… рубь». Тобто – совку. Передбачаю вереск, совок мовляв розвалився 20 років назад за такий час можна побудувати нову систему. Можна. Тільки чомусь в моєму рідному Запоріжжі правом створити приватну фірму скористалися одиниці. Більшість – наполегливо продовжує ходити на заводи, навіть попри те що там не затримують зарплатні та урізають пільги. А потім ці самі люди обирають нам владу. Що можна побудувати в таких умовах? Зачароване коло виходить.
 
Як його розчарувати? Відповідь – не знаю. Можливі багато варіантів. Можлива поступова еволюція суспільства. Можливий прихід проривного реформатора, на кшталт Саакашвілі у Грузії чи Лі Куан Ю у Сінгапурі. Можлива втрата Україною державності як такої. Можливо все, а що станеться – у чималій мірі залежить від нас.
 
bloker запитує: «і які у нас були, в плані національного розвитку, після козацтва нові "вехи"? ЗУНР? Де сліди тих національних миттєвостей?» Були. Як мінімум кілька. Варто їх перелічити.
 
Перша віха – соціалістична. Ні, я маю на увазі не червоних, зовнішній окупант лишається окупантом незалежно від його ідеології. Я маю на увазі наших рідних соціалістів Петлюру, Винниченка, Грушевського, Порша та інших, чия ідеологія мало чим відрізнялася від більшовицької. Тільки якщо більшовики, використовуючи соціалістичну абракадабру, насправді будували типову військову диктатуру, українські соціалісти намагалися будувати все «чітко по Марксу». «В національному русі необхідно було спертися також на певну історичну традицію, то як раз серед представників помісного класу ця традиція могла бути пробуджена дуже легко, як пов’язана з родовою, родинною традицією. Але соціалісти, що цілком заполонили Центральну Раду, обирали будувати нову Україну так би мовити на пустому місці, а українську історичну традицію в її останній і ближчій до нас за часом формі гетьманату наражали на глум та паплюження» - писав про їхні державотворчі потуги відомий український політичний діяч часів ЦР та гетьманату Дмитро Дорошенко. Далі – раджу читати мемуари сотників Авраменка та Монкевича, полковників Дяченка та Коновальця, а також Дмитра Донцова і Віктора Андрієвського.
 
Друга віха – ЗУНР, яка чимось не догодила колезі bloker. Достатньо цікавий, до речі, приклад. Держава абсолютно не соціалістична, повністю буржуазна, з діючими інститутами громадянського суспільства. Чому вона програла? Ну серед іншого тому, що важко маючи в союзниках розбещену соціалістами Петлюри Велику Україну, а у ворогах – Польщу та всю Антанту, якось вижити. Читайте мемуари генерала Омеляновича-Павленка – двічі УГА була в кроці від взяття Львова і вигнання поляків з Галичини. І обидва рази наступ галичан був зупинений Антантою, яка вимагала припинення вогню і переговорів. А потім на галицький фронт прибув з Франції корпус Галлера. Решта – справа техніки.
 
Був нарешті, ще один прилад, пов'язаний саме з козацтвом – гетьманат Павла Скоропадського. Короткий період влади протягом якого в Україні, яка на момент встановлення гетьманату мала лише гімн та прапор, були створені державний банк, державний бюджет, був отриманий якийсь державний дохід (від торгівлі харчами з Німеччиною та Австрією). Була відновлена діяльність залізниць. Була створена система сплати податків. Були відкриті 150 українських гімназій та два університети. Зрештою – навіть та армія, якою потім оперував Петлюра, всі ті частини були створені або врятовані від розформування німцями саме Скоропадським – полк Січових Стрільців, гетьманські сердюки (склали ¾ корпусу Січових стрільців), Запорізька дивізія, Чорноморська дивізія, Гайдамацький полк, Сірожупанна дивізія, полки гетьманських корпусів. Гетьманові дорікали співпрацею з німцями, але угоду з ними уклав не гетьман, а соціалісти з Центральної Ради. Гетьману дорікали «Грамотою про федерацію з Росією», але галицький громадський і політичний діяч Йосип Назарук писав з приводу неї: «Скоропадський прилучив Москву до України, а не Україну до Москви».  До речі от вам ще одна цитата: «По замові відвідувачів находячієся в ресторанах оркестри грають монархічні російські пісні…, при тім присутні вислуховуючи навстоячки оддають честь... Наказую: 1. Учасників подібних демонстрацій затримувати і відправляти в Росію, щоб вони там з честю могли на ділі, а не в ресторанах, гульбищах виявляти свою преданість дорогим для них політичним ідеям» - це наказ гетьманського Міністерства внутрішніх справ, мовою оригіналу.
 
Чим закінчив гетьманат – відомо. Його рознесли соціалісти Петлюра і Винниченко під гаслом «Україна, або соціалістична – або ніяка». Рознесли до речі під двома прапорами – жовто-блакитним і червоним, на гроші червоної Москви. Більшовики завітали трохи пізніше. Так що тест історією доводить – біди України не в запорізькій спадщини. Скоріше – в нехтуванні нею.

Дмитро Калинчук
© Дракон [18.08.2012] | Просмотров: 9186

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.6/79

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Увійти через Facebook



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook