- Коли користуєшся ємоціями, завжше трудно втриматися межі, або міри.
- Коли малюєш образ, то не пишеш блідими, вицвілими фарбами.
- Вірш – часто згусток ємоції, а вони переливають край.
  І ходиш по краю, не завжди відчуваючи міру
 

     Те, що я нещодавно надрукував на ДД жорсткий памфлет, та ще й у такому батярському вигляді, не подобається не тільки цнотливим панянкам,
це не подобається  і мені самому.
Сьогодні я вже не став би це викладати, з двох причин.
 
     По-перше, мені в житті батярство ажніяк не притаманне,
і навіть завжди відвертало.
Алеж ця наволоч, яка вкрадає в нас наше все, і аж залізло, курво, в самісіньке лоно і вкрало мову, завтра залізе до моєї, і до Вашої спальні. Чи треба підбирать цнотливі слова, коли нас гвалтують? А нас таки гвалтують...
А ця запроданьська інтелігенція співає гвалтівникам осанну, а я мовчи?
Панове ви мене ріжете без ножа!
Ну от, знов Остапа понесло...   ...
 
     По-друге справді, якось треба втримувати себе від надмірності, бо ми таки повинні відрізнятись від тих клятих гвалтівників. І я згоден, що ніяк не можна перетворювати ДД на звалище москальських матюків, і треба якось триматися пристойності.
Тому, я дякую всім, хто так, чи інакше докоряє, чи простив мені моє таке емоційне щиросерддя.
     Повинен вибачитися особливо перед дівчатами, бо справді, міцні Челябінські вирази  не пестять жіночі вушка.
Москалячий язик мене трафив! Наперед буду обачнішим.
 
    І от в таких роздумах я тиняюся цілий день як неприкаяний.
Мені стало чомусь навіть шкода того довірливого діда, якого наперсточники розвели як дурного кота, і якого, не знаю, ви мені скажіть, чи справедливо я закляв страшними словами на вічний осуд.  І він сидить тепер десь у президії, і сумує.
    Тепер не знаю, чи я був правий?
 
      І от я його ходив-жалів, ходив-жалів (пишу правду), мовляв він же хотів як краще, і таке інше...
Словом, дуже співчував і переймався.
А втоді й думаю: ну добре, я б не написав-не пропісочив, інші, теж змовчали, шануючі його  старі, Драчині славнії діла, так він же і далі буде те самеє робити, і думать, що все шито-крито, і його всі навіть підтримують!!! І якби ж то він такий один!
Їх, недолупків ціле сонмище!!!
Ой! Не крайте мені серце!!!
 
     Отак я став заручником своїх ємоцій, і наразився на Ваш осуд.
Отак я втратив душевну рівновагу на рівному місці, через клятого діда-пристосуванця, з дурнуватим ім’ям « Чіво Ізволітє»
Прийміть же мене у свої ряди, шановні люде, бо я теж хочу виказати занепокоєння станом цноти на нашому ресурсі, і плюнути у свій бік!
     Ви, певно думаєте, що я  жартую, чи навіть насміхаюсь над світлими почуттями наших коханих муз, але ви помиляєтесь, я справді в розпачі і відчаю, бо жодних виправданнь такому челябінству немає.
Треба пошукать інших слів - соковитих і міцних у своїй мові, без москалятини.
     Бо чужою мовою навіть батярити ганьба.