Україна отримала незалежність на умовах франчайзингу і, як на зло, саме тоді, коли у світі настала безпрецедентна залежність всіх від усіх. Ми тотально залежимо від іноземних інвестицій, ринків, світової кон’юнктури, загальних правил і чужої опінії. З одного боку, це трохи принизливо, але з другого боку саме тому наші мітинги розганяються, а не розстрілюються, Юля сидить у лікарні, а не розчленована і з’їдена в якості другої страви гостями ювілейного вечора на честь річниці заснування Партії Регіонів.
Там, в тих далеких країнах, де Фемен відомі більше ніж Азаров, де футболіста Шевченка згадають, а Януковича – ні, так ось, в країнах, які не здогадуються за наше існування і від яких наше існування так сильно залежить, відбуваються цікаві процеси, постають нові завдання, усвідомлюються нові проблеми, за які нам, посполитим, варто було б знати з вищенаведених причин.
Я зупинюся лише на двох моментах – на тому, що хвилює Європу й на тому, що хвилює Китай та його духовного сателіта – Росію, яка є лише продовженням Далекого Сходу до кордонів Європи.
Найвідоміша тема рефлексій в інтернет-салонах Європи – це криза «капіталізму». Критикується не капіталізм, як спосіб товарного виробництва, а «весь цей капіталізм». Українські поціновувачі поліфонії біржових індексів зауважують на тому, що насправді мова йде не за кризу капіталізму, а за кризу бюрократизму. Капіталісти (і виробники, і спекулянти) ефективні як ніколи, проте національні уряди та наднаціональні управлінські надбудови – неефективні.
Колись бюрократія мала переважно поліційно-податкові функції. На початку ХХ ст. відбулася велика бюрократична революція, яка неймовірно розширила бюрократичну сферу компетенції. В тилових службах армій Першої світової війни народився бюрократичний монстр, який після війни взяв на себе регулювання соціального забезпечення, економіки, культури, моралі та всієї решти. Виходило непогано, але нині світ став заскладним – настав час чергової зміни управлінських форм, а можливо, й природи управління і природи наших стосунків з апаратом управління.
Ймовірно, основна проблема в тому, що в бюрократії забагато «занадто людського» та замало «матриці», ніби на кожному столі стоїть не комп’ютер, але дзеркало. Тому бюрократія, як і людина – експансивна сутність.
Коли кожен з нас відчуває, що треба змінюватися, він через побутовий терор починає змінювати навколишніх, наприклад, арабів. Підсвідоме бажання європейців відтермінувати важку бюрократичну реформу у себе, стало однією з основних складових їхнього натхнення в організації «арабської весни», а можливо, ще стане й причиною слов’янської осені. Проте, нанюхавшись весняних квітів таки доведеться зайнятися собою, що й буде основним змістом історії Європи та США в найближчі роки.
Тим часом вічний Китай переймається вічним: землею та підземеллям. Китай, на економіку якого покладали так багато сподівань, стоїть на краю важкої кризи, яка лише збільшить його зовнішню активність, адже рішення всіх внутрішніх проблем лежить назовні. Східну мудрість, яка стверджує протилежне, підступні китайці розглядають як експортний товар. А для себе залишають європейські технології та європейські підходи. Китай ніколи всерйоз не визнавав легітимною власність північних варварів на багатства Далекого Сходу та Сибіру.
Видатний знавець китайської закуліси В.Артеменко звертає нашу увагу на останні публікації Женьмінь Жибао. «Американські вчені – зловтішається центральний орган ЦК КПК – нещодавно висунули аргумент щодо того, що Далекий Схід та Сибір мають стати спільним надбанням людства… це мабуть допоможе рішенню питання за кордон з Китаєм». Далі зазначається, що Китай має суттєві переваги перед Росією у справі розвитку російського Далекого Сходу. Це переваги досвіду, переваги економіки, інвестиційні переваги, адже китайські бізнесмени ризикованіші за інших та легше інвестують в Росію, аніж Росія в Китай. «Далекий Схід має тісніші економічні зв’язки з Китаєм, аніж з європейською частиною Росії. З Примор’я до Москви авіаквиток в один бік коштує 700 доларів – цієї суми вистачає, щоб тиждень відпочити на китайському курорті Бейдайхе. Потягом з Владивостока до Москви їхати сім днів. До Китаю – дві години. Постачання Далекого Сходу товарами та харчами – суцільно китайське. Багато мешканців Далекого Сходу переселяються до Китаю, отримують там роботу».
Радісна відвертість китайського офіціозу свідчить за те, що Росія вже не сприймається як конкурент на Далекому Сході Навпаки, всі далекосхідні зусилля Росії (в т.ч. створення спеціальних структур та податкових пільг для розвитку регіону) призведуть до пришвидшення абсорбції Далекого Сходу Китаєм.
Світ змінюється. І буде змінювати нас, якщо ми не випередимо його – не змінимось самі.
Дмитро Корчинський
