для старых юзеров
помнить
uk [ru]

А в зімлянкє франтавой


А в зімлянкє франтавой
Хитке полум’я свічки почергово вихоплювало з темряви то земляні стіни, з яких стирчало коріння, то грубо збитий стіл, за яким сидів коротко стрижений чоловік утупвишийся у аркуш паперу, то земляну, у три накати, стелю, з якою звисала "Люстра типу литюча миша" із трофейним орлом зі свастикою.
Раптом зверху почулося гупотіння. Чоловік за столом напружився, обернувся і спитав у темряву:
- Сиш, Серьоґа, кажись кто-то стучал?
Сергій Ківалов мовчки кивнув.
- Твайу мать, - виругався Колесніченко, витягнув трубу і глянув котра година. - Каво черті носят? Нє іначє бандєравская аблава!
Тупіт з гори не припинявся, ба навіть ставав гучнішим і наполегливішим...
- Сишиш, Сєрий. Ти ета. Падпалзі, спрасі пароль... Вдруґ Пєтруха с развєдкі варатілса...
Ківалов неохоче впав на чотири кістки і, витираючи підлогу як завзятий вуж, безшумно підповз до драбини, що вела з землянки на гору:
- Здєсь рускай дух... - суворо прохрипів Ківалов
- Здєсь русью пахнєт! - пошепки відповіли з гори. - Да я ета, я. Пьотр!
Ківалов запитливо подивився на Коліснеченко. Той суворо кивнув. Ківалов підвівся і відкрив пя’типудовий замок московської фабрики "Червоний двохголовий орел". Стомлено вискнув засув і у землянку пролилося місячне світло, яке одразу ж було пригашене чималою постаттю розвідника. Симоненко, втомлено кульгаючи, пройшов до столу і знесилено опустився на лаву. Кульгання не пройшло непоміченим.
- Што, Пєтруха, бандєравци падстрєлілі? Щас, ми доктура он тібя мігам палєчіт!
- Да нєт, Вадік, - стомлено прошепотів Симоненко, - партянка збілась в валєнкє, пятку натьор. Больна, чьорт паб’єрі...
- Ти би, Пєтя, наскі би адєвал в развєдку. - По батьківськи турботливо сказав Колесніченко.
- К чьорту! К чьорту, Вадік, наскі! Ета всьо праклятая еуропа! Всьо буржуазний націаналізьм! Русская партянка пабєдіт вєсь мір! Пад русскай партянкай задахнуцца буржуї! - запально і гучно прошепотів Симоненко.
- Как знаєш... - прошепотів Колесніченко, соромливо ховаючи одну ногу, взуту у адідас зі шкарпетками найк за іншу.
- Што новава навірху? - Між іншим запитав він у Пєті.
- А, мля... - Пєтя покатав желваки. Очі його загорілися московсько-православним гнівом. - Помніш ту школу, што на аколіце стаяла?
- Да, разумєєцца. Паслєдняя русскаізичная школа на маларосіїї. А што?
- СажҐлі. - по неголеним, чималим щокам Пєті полилися сльози праведного московсько-патриархального гніву.
- Да што ти!!!! - Колесніченко тримтячими руками дістав пачку сигарет "Пьотр Пєрвий" московської тютюнової фірми "Двохголовий Серп і молот і звізда", і зім’явши три дорогоцінних цигарки, з четвертої, нарешті закурив. - А люді? А Дзєці?
- Нєту... - тяжко схлипуючи, ледь стримуючи ридання відповів Симоненко. - Нікаво нєту. Всєх. Всєх с радітєлямі, с бабушкамі-ґєраїнямі, с дєдушкамі-ґєроямі нквд... Всєх к стєнкє. Да сіх пор зімля шивєлєца там на пажаріщі... - Більше не маючи сили стримуватися, Симоненко вибухнув православно-московськими, ідеологічно вірними риданнями.
- Врача!!! - У голосі Колісниченка почулися металеві нотки.
Відкинувши штору, у приміщення зі своєї лабораторії вийшов врач Тіхапьордов. Він запитливо подивився на Колесніченка. Той, кивнув у бік Ківалова, який, у свою чергу кивнув на Симоненка, що бився у православно-московських, ідеологічно правильних конвульсіях. Кивнув різко, як минулорічне сітро.
- Січас, січас, - стурбовано прошепотів Тіхапьордов, - січас... Адін укольчік і Пєтя будіт как новий.
- У тібя, штолі, успакаітєльнає єсть? - суворо, з підозрою дивлячись у очі врача, що матово відблискували у світлі свічки, запитав Колесніченко.
- Ах, да нєт. Аткуда? Я ж, каґда міня с парашутам вибрасілі папал в пірідряґу. Парашут та аткрился толька на трєтій дєнь. А я да таво врємєні всьо, што била в ампулах паразбіл. Упал я. Ударілса прєбольна. Дажи шлєм раскалолся. Толька дімідрол астался. Но я тут па агародам пашерстіл, алєнькай цвєточек нашол. Нарезал два рюкзака і пакєт. Ну і варю тіперь сібе абєзбалівающіє. С дімідролам. Папускаєт... Щас я і Пєтрушкє вкатаю...
Після уколу Симоненку стало значно легше.
- Ета што ж палучаєцца? - нервово запитав у Тіхапьордова Колесніченко. - Бандєравскіє цвєти Петрушкє памаглі???
- Нєт, Вадік, нєт. Ета дімідрол. Московскій. Фабріка "Трьохцветний двухголовий арьол, што праславляєт Путіна".
- А... Ета па нашему. - задоволено прошепотів Колесніченко. - Сишиш, врач, как Пєтя?
- Пєтя то? - Очі Тіхапьордова, здавалося, втратили зв’язок з реальністю. Подумки він гуляв червоною площею, і, з хрестом на пузі від самого Гундяєва, зайшов у Мавзолей провідати Лєніна. - Щас пайду Ґляну. Он у міня в лаболато... лаборатолі... кароче у міня на шурше. - Похитуючись і наспівуючи інтернаціонал, Тіхапьордов вийшов. Підкравшись на цирлах до ковдри, що відділяла головне приміщення від "шурши" врач прислухався. Потім істерично замахав руками Ківалову. Той повернувшись до Колесніченка кивнув. Колесниченко, м’яку ступаючи кросівками адідас, підкрався до врача.
- што? - одним поглядом запитав він.
- Всьо в парядкє с Пєтрухай. Запісі слушаєт. - Прошепотів Тіхапьордов.
- Лєніна? - Прошепотів Вадік.
- Ну а каво істчо? - Відповів врач.
Колесніченко прислухався. Через ковдру пробивався характерний "пісочок", коли голка їздить по платівці. Крізь технічний шум чулося тертя пера по пареру і рідний, рідніший за мамкин, голос наспівував: "Кгасавіц відєл я німала, і в жугналах і в кіно, ча-ча-ча! Но ні адна із ніх ні стала лучше мілай, всьо гавно, ча-ча-ча!" Раптом почулося рипіння дверей у кремлі, які були відчинені Крупською і ласкавий, добрий, всесвітньоохоплюючий голос сказав: "Валодзя, я жи тібя прасіла, ні пой ету пєсню. Ана у тібя ні палучаєцца".
"Палучаєцца, ах Надєжда Канстантінавна, істчо как палучаєцца!" Витираючи зрадливі сльози думав Колесніченко.
Раптом гучно і потужно заграв гімн срср. Ківалов прокинувся, і, навостриши вухо у бік Коліснеченка завмер. Коліснеченко тремтячим пальцем натиснув на прийом. За дві секунди він знесилено сповз по стінки на підлогу і прикрив почервонілими повіками очі. Ківалов, ледь стримуючись, запитливо кивнув.
- Всьо Сєрий. Піпєц бандєрлоґам. Віктар Фьодаравіч - прєзідєнт! І, вже не ховаючись, поліз відчиняти вхід в землянку...
 
Всі дійові особи даної оповіді - придумані. Будь яке співпадяння з реальними особами або подіями - є цілковитим і випадковим збігом, або плодом чиєїсь хворої уяви.
 
Якщо ви хочете запостити цю правдиву історію де-інде, то посилання на сайт www.ko3ak.in.ua і на цей блог є ОБОВ’ЯЗКОВИМ.
© Gespenst76 [23.07.2012] | Просмотров: 4555

2 3 4 5
 Рейтинг: 41.7/37

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Увійти через Facebook



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook