У французького та українського народів є дуже багато спільного. Наприклад, спільними є те, що і французи і українці користуються жабами. Французькі жаби бувають різних кольорів та відтінків, головно, зелені і французи з ними поступають, так би мовити, вельми практично – вживають їх в їжу. А українська жаба, як правило велика, біла і пухнаста. Українці ту жабу не їдять (впевнений - з чисто гуманних міркувань), проте жаба та м’яко так лягає на груди чи не кожному українцю і душить, і душить, і душить: «У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила …»
 
У французів був один маршал в ХІХ сторіччі. Маршал Ліоте. Про нього розказують таку історію. Він воював в Алжирі і Тунісі. Там, зрозуміло, дуже жарко і він якось висловив своє незадоволення, що, мовляв, жара і задуха. Йому кажуть, що тут немає жодного дерева, мов, чого ж Ви хочете? Маршал сказав, що потрібно дерева ті посадити, а йому відповіли, що дерева ті виростуть аж через п’ятдесят років, на що маршал тут же віддав наказ: «Так починайте садити. Прямо зараз!»
 
Так ось в 1949 році, коли в СРСР з’явилась атомна бомба, на Заході була прийнята програма, яка називалась «Проект Ліоте». Її прийняла МІ-6, англійська розвідка, потім підключилась ЦРУ. Мета «Проекту Ліоте» була безтермінова боротьба проти Радянського Союзу, насамперед в сфері ідей, інформації, культури, психології. Перші підсумки планувалось підвести через п’ятдесят років. Ці перші підсумки виявились термінальними для Радянського Союзу тому, що саме в 1989 році зустріч на середземноморському острові Мальта 2 і 3 грудня фактично була капітуляцією, де Горбачов капітулював перед старшим Бушем. Саме з цього моменту і почався розпад СРСР… Зі зради радянської еліти…
 
Одним із найбільш яскравих і типових проявів ідей Ліоте стала інструкція ЦРУ українським націоналістам на початку п’ятидесятих років минулого сторіччя. В ній пропонувалось припинити збройну боротьбу, як таку, що не має перспективи. Затятим націоналістам рекомендувалось затаїтись, а «незаплямованій» участю в національно-визвольній боротьбі молоді видавати себе за прихильників влади, добросовісно працювати та вчитись, повільно просочуватись в комсомол, проявляти активність, ставати функціонерами в комсомолі а потім і співробітниками партійного і радянського апарату. В кінцевому підсумку цим активістам слід було зайняти керівні пости з тим, щоб через тридцять-сорок років захопити владу в Україні і організувати відокремлення від СРСР, що, як відомо, і трапилось у повній відповідності з «Проектом Ліоте»…
 
Зараз Україна на превеликий жаль є не суб’єктом, а об’єктом в геополітиці. Об’єктом чийогось чергового «Проекту Ліоте». Не українського…
 
І ось коли наша ДД-шниця, вельмишановна Женєраль, насолоджується повноцінним повнокровним життям в прекрасній далекій Франції я, щирий українець, намагаюсь відштовхнутись від тої білої пухнастої жаби, котра зручно вмостилась в мене на грудях і починає душити, душити, душити… А душить мене та жаба тому, що мені гірко від думки про те, що українці наразі не є стратегічно мислячою нацією, як французи чи інші теж вельми успішні нації: американці, англійці, німці, японці, китайці і, особливо, на мій погляд, євреї. Про євреїв розмова окрема, позаяк на теренах України у нас з ними на протязі сторіч складаються вельми непрості і суперечливі стосунки, але факт залишається фактом – євреї належать до когорти успішних, стратегічно мислячих націй, українці – ні…
 
В нас наразі немає свого «Проекту Ліоте». Простіше кажучи немає в достатній кількості державного масштабу стратегічно мислячих людей (крім заарештованих, і тих, на мою думку, зараз явно недостатньо) зі своїми командами патріотів-професіоналів, і як наслідок, немає того загального підйому, чи що, як тоді на Майдані. Люди здебільшого заклопотані своїм виживанням, пригнічені від усвідомлення безперспективності свого життя, залякані…
 
Боже! Як би я хотів помилитись у цьому своєму твердженні!!!
 
А може нам не варто тоді було йти з Майдану, а стояти до повної перемоги? Не піддаватись на пустопорожні обіцянки…
 
А може самі активні і затяті наші товариші і досі стоять на тому Майдані, а ми їх вперто не помічаємо?...
 

                    Ми стоїмо
 
          Ми досі на помості,
          Напівзабуті і напівживі,
          Ми стоїмо, в серцях немає злості,
          Ось тільки нерви... Де там тятиві...
          Ми стоїмо чужі у власній хаті,
          Охаяні, обпльовані, німі,
          Ми стоїмо потужні і затяті,
          Пильнуєм світло в крижаній пітьмі,
          Затравлені, змордовані істоти,
          Жах небуття легенями п'ємо,
          Бо Україна дихатиме доти,
          Допоки ми за неї стоїмо.
 
                         Тарас Петриненко